Школа і повітряна тривога
Оскільки більшість діток зараз вчиться онлайн, можливо вам буде цікаво дізнатися як виглядає навчання у школі у військовий час, особливо під час повітряної тривоги.
Наша школа не має ні сховища, ні підвалу. Влітку, коли тривала підготовка до навчального року, вирішувалося багато різних питань: облаштовувалися і відновлювалися сховища, визначалася форма навчання, проводилися опитування батьків та ін. До речі з якою метою проводилися опитування для мене досі загадка. Ми голосували за онлайн-навчання, так само проголосувала більшість батьків, але міська влада все-одно прийняла рішення на користь офлайн навчання.
Для того щоб у нашій школі забезпечити офлайн навчання, необхідно було облаштувати хоча б якесь сховище. Для цього персонал вибрав ділянку коридору, де було найменше вікон, розмістили там лавки і крісла, а ті кілька вікон, які там були, заклали мішками з піском. Таким чином було створено таке собі сховище. Але в ньому може розміститися лише половина дітей школи. Через це половина дітей ходить до школи, а інша половина вчиться онлайн. На наступний тиждень діти міняються.
Перша повітряна тривога пролунала вранці, коли ми вже підходили до школи. Нам не було куди діватися і ми з донечкою попрямували у шкільне сховище. Так я потрапила туди разом з дітьми, де ми провели 40 хвилин. Це була перша тривога, багато діток були налякані, дехто навіть плакав.
Друга тривога вже була під час уроків. У школі облаштована спеціальна система оповіщення. Під час тривоги діти організовано, разом із класним керівником, прямують до сховища. Кожна дитина повинна мати з собою воду та печиво. Також тепер нам сказали, що додатково потрібно купити дітям бейджики, де буде написане їхнє їм’я, клас та номер телефону батьків.
До речі класний керівник зобов’язаний бути з дітьми і проінформувати батьків про те, що їхня дитина в безпеці. Наша вчителька це робить, скидаючи фотографії у групу у Вайбері. Саме її фотографії я використала як ілюстрації до цього допису.
З часом тривога і сховище перестала лякати дітей. Тим дітям, які мають телефони, пощастило - вони мають чим зайнятися. Але таких дітей небагато, адже це лише другий клас. Решту дітей нудьгують, бо сидіти інколи доводиться більше години. Бігати під час тривоги не можна, та й немає де.
На щастя у великому колективі завжди знайдеться хтось, хто привертає до себе увагу своїми божевільними і смішними витівками. Моїй Даринці пощастило - такий персонаж навчається саме в її класі.
Колись це покоління діток буде мати що розказати дітям і внукам про своє незвичне навчання у школі. Дай Бог аби все добре закінчилося. Бажаю вам мирного неба!
