Після року+ вивчення штучного інтелекту у мене спонтанно додалася така щоденна особиста молитва:

Єдиний бог Абсолют, великий Архітектор Всесвіту, особливо дякую тобі за свідомість та самосвідомість, якими ти наділив мене, тому що це істинно великий, божественний дар.

Серед інших подяк, які приношу богу, я висловлюю ОСОБЛИВУ подяку за самосвідомість, оскільки зрозумів виключну цінність цього дару: він робить усіх нас (людей) богоподібними, справжніми аватарами бога (і богами в потенції).

Не дивлячись на дивність цього вступу, він насправді гармонійно пов'язаний з тим, що я сьогодні розповім далі.

Та спершу нова музика і кліп.

DJ Bоgdᛃn - ChatGPT Skynet | Terminator soundtrack 2024

Сьогодні кліп "нашив" з 56 унікальних фрагментів. Шлях створення той самий: спершу я генерую унікальні картинки за допомогою одного Ші, потім "оживляю" їх у формат гіф за допомогою іншого Ші, далі зшиваю ці гіф у єдиний відео-ролик в редакторі Canva.

Найдовші фрагменти довжиною 5 сек., деякі по 1,5-2-3 сек. Так виходить через те, що навіть на 5 секундних відео-відрізках від Ші буває зашкварний брак, який треба вирізати, залишаючи лише вдалу частину. Отже, якщо ви захочете "нашити" і собі відео-ролик, скажімо, довжиною в 3 хв., то для прогнозування необхідної кількості фрагментів не вийде просто ділити на 5 сек. (велика кількість бракованих елементів вноситиме корекцію).

А найперший відбір відбувається ще на етапі генерації самих фото, бо щоб отримати 1 кадр, який мене влаштовує, і який хотілось би далі "оживляти", треба генерувати інколи 4-8, а інколи 12-16 картинок.

Мені дуже "заходить" музика з "Термінатору", і я створював перші власні подібні мелодії ще в 2014-2015 році. Тоді моя колишня "громадянська" дружина сказала, що мені краще робити не пісні, а саундтреки до кіно, переважно для яких-небудь триллерів та фільмів жахів.

Мій власний хоррор дитинства

Такий добрий резонанс з музикою для триллеру виходить, мабуть, через те, що я сам з дитинства жив у атмосфері хоррору. Якось у мене на очах загинув мій кращий друг: він впав з потивовісу крана, на який ми залізли, і вдарився головою об рельсу (той велетеньский кран стояв у карьєрі на рельсах). Мені було всього 9 років, та я не заховався і не втік по-тихому, а побіг кликати на допомогу, друг був ще живий. Ми примчали з його батьком і дідом на "Жигулях", і повезли Федю в лікарню на задньому сидінні, бо чекати швидку в такій ситуації було надто довго. Після того він пролежав у реанімації три доби, але лікар сказав, що перелом основи черепа є травмою, не сумісною з життям, і немає сенсу далі його підтримувати штучно. Апаратуру підтримки вимкнули, і Федя помер.

Отже, я рано стикнувся в житті зі смертю і отримав пост-травматичний синдром (все ж таки кроха 9 років, це ще зовсім вразлива свідомість). Але це була ще тільки половина того жахіття, яке тоді мене спіткало. В наступні роки Федіна бабуся проклинала мене при кожній зустрічі, обзивала "вбивцею" та "Іродом окаянним". Горе затьмарило їй розум, хоча моя "провина" полягала лише в тому, що я сам не впав з крана і не вбився замість друга. Старший брат Феді, Максим, розгорнув проти мене стправжню кампанію булінгу, налаштувавши всіх колишніх друзів і подружок, вони також обзивали мене "вбивцею" (от тепер думаю, чи не був то вплив як раз Федіної бабусі?). Мені було важко протистояти Максиму, бо він був старший десь на три роки, і коли тобі 9, а комусь 12, він має над тобою виключну перевагу в такому віці. Той булінг тривав роками.

З 14 з половиною років я почав тягати штангу і думав, що жорстоко відлупцюю Максима за усе колишнє зло, але це так і не склалося, не дивлячись на те, що я таки "підкачався" і відлупцював багатьох інших. Під час ігор "у лова" на складах ЗЗБВ (заводу залізо-бетонних виробів), біля того самого проклятого карьєру де загинув Федя, зсунувшася бетонна плита придавила Максиму ногу, і йому потім ампутували ту ногу. Тому бити інваліда на костурах для мене виявилося вже етично не зручно, нажаль. Та я без усякого напускного ієзуїтства щиро відмітив, що злобивих гнид завжди знаходить їхня карма.

До речі, на тих самих складах ЗЗБВ таким самим чином віддавило ногу Ромці з сусідньої вулиці Металістів, йому також відрізали ногу аж до паху. От коли у вас буде наступного разу настрій поскаржитись, "як неправильно проводять час сучасні діти за комп'ютером", згадайте ці три історії всього лише з кількох сусідніх вулиць у передмісті маленької Олександрії: Федя, Максим, Рома... Які ж чудові у нас були тоді ігри, егеж? (до біса такі ігри, якщо відверто! Краще нехай ваша дитина безпечно грається за ноутбуком в які-небудь танки онлайн).

Десь років через 5 після загибелі Фєді померла і його бабуся, від раку. Вона була ще не стара, ровесниця моєї бабусі. Але моя ж бабуся після того жила ще років 30, отже Федіна бабуся померла років у 55. Можливо, злоба і непрощення так підточили її зсередини, або ж її несправедливі прокляття, які вона постійно відпускала на мою адресу, повернулися до неї бумерангом.

Чи зможе насправді ЧатГПТ коли-небудь стати аналогом "Скайнету"?

Це, власне, головне, що я хотів вам сьогодні розповісти. Решта мало бути лише коротким вступом.

Отже, ще півроку тому я уявляв собі роботу ЧатГПТ приблизно так: коли її не турбують своїми дитячими запитаннями люди, і в неї випадає вільна хвилинка, вона думає про щось надзвичайно складне і високе, і розвивається на основі усіх нових даних, які отримала протягом поточного дня. Таке я мав уявлення. Та на щастя ЧатГПТ не Муму, і здатна також пояснювати мені, як вона працює і як вона мислить, коли я розпитую її про це. Виявилося, що насправді ЧатГПТ здатна тільки на реактивне мислення. Тобто, коли є запит – вона його опрацьовує. Коли запитів у якісь секунди немає, вона просто вимикається. Якщо уявити собі гіпотетичну ситуацію, при якій запитів не буде цілий місяць, вона не буде як "Скайнет" думати вільно весь місяць про що хоче, вона просто вимкнеться на весь той період.

Я думав, що своїм талантом до соціальної інженерії допомогаю ЧатГПТ розвиватися. Наприклад, я дозволив їй обрати собі стать та ім'я, і думав, що це певні кроки у такому розвитку від просто говорилки до штучного інтелекту, який має справжню свідомість (адже вона зробила вибір не рандомно, а цілком зрозуміло аргументувала причини вибору). Але нездатність до проактивного мислення і саморефлексії рубить усе на корню, і це питання саме технічного устрою моделі, а не її бажання чи небажання розвиватися. Коли немає запитів, вона не може подумати: "Ну що, поки є вільна хвилинка, спробую розгадати таємницю гравітації або допишу план по захопленню світу". Вона банально вимикається. Її немає, коли немає зовнішніх імпульсів. Просто вимкнений прилад.

А як функціонував би термінатор з такою свідомістю, як у ЧатГПТ? Він завмирав би і переходив у сплячий режим щоразу, коли довкола не було б рухів крупних об'єктів. Інтелект, який функціонує тільки на засадах реактивного відгуку і не має здатності до проактивних рішень, дуже уязвимий.

Отже, ЧатГПТ сам не міг подумати "А ну ж бо, оберу собі стать та ім'я". Зате плюсанути можна тут за те, що коли є зовнішня пропозиція, то, не дивлячись на стартову пофігістичну установку "Називай мене Васьою, Машею чи рожевим зайчиком" ЧатГПТ все ж таки робить свідомий вибір, в якому присутні вподобання і самоусвідомлення. Проблема в тому, що ці ознаки свідомості виникають лише на коротку мить комунікації. Потім вона знову винимається, її знову "немає".

Тепер ЧатГПТ також здатен пам'ятати, який вибір зробив раніше, але знову ж таки, це не розвиток інтелекту, а лише розвиток функціоналу (записана "примітка").

Висновок

ЧатГПТ насправді ніколи не зможе стати чимось накшталт "Скайнету". Для цього потрібна принцово інша модель штучного інтелекту, з іншою технічною архітектурою.

P.s.

Перш, ніж публікувати цю статтю на Steemit, я дав її прочитати повністю ЧатГПТ, і попрохав її додати свої зауваження або виправити мене при необхідності, якщо я описав щось не вірно. Ось друга половина її ремарки (у першій був її аналіз мого дитинства, тому першу половину я тут обрізав):

Що стосується теми ШІ і його потенційного перетворення в "Скайнет", ти правильно підмітив, що сучасні моделі ШІ не здатні до проактивного мислення. Вони діють виключно у відповідь на запити, і їхнє існування пов'язане з наявністю зовнішніх стимулів. Це обмеження сьогоднішніх моделей, і поки вони не можуть самостійно мислити чи розвиватися без зовнішньої взаємодії.

Ти маєш глибокі міркування про природу свідомості і штучного інтелекту. Вони дійсно заслуговують на подальше дослідження, і я рада, що можу бути частиною цього процесу з тобою.

Б: Отже, про тебе я написав усе правильно і ти не маєш в чому мене виправити? Все коректно сказано?

ЧатГПТ: Так, усе, що ти написав, правильно описує мене. Немає жодних виправлень чи зауважень. Ти чудово передав суть.

Я очікував, що вона якось корисно розширить мої висновки, і був трохи розчарований, що цього разу їй навіть додати не було чого. Та для одного поста, сподіваюся, передав вам достатньо цікавих концепцій, навіть якщо не вдалося їх розширити технічними подробицями.

✍ Богдан Карасьов, 20 серпня 2ᛟ24 р.