The Diary Game : 01/09/2022. Метушня та й годі

Доброго вечора, я з України!

Останні пару днів в Запоріжжі були більш менш спокійними, та серена час від часу нагадувала про неспокійний час в країні, але життя триває і людям нічого більше не залишається як змиритися і займатися справами насущними. Ну а що робити, треба рухатися далі і головне не падати духом, не сумувати, вірити в нашу перемогу і ЗСУ.

Ось і ми сьогодні з дідусем вирішили продовжити оформлення всілякої допомоги від держави і благодійних фондів. Днями в одному із запорізьких чатів натрапила на один з подібних фондів, які допомагають вимушеним переселенцям. Карітас, саме так називається організація, в якій можна отримати необхідну грошову і продуктову допомогу.

Правда минув той час коли видавали всім ВПО, і зараз видають лише певним категоріям, але наш дідусь потрапляє під одну з них, самотні люди 60+. Приїхали ми о сьомій ранку на Семафорну 8, саме за цією адресою знаходиться будівля, яка зараз служить базою даного гуманітарного фонду, зайняли чергу і стали чекати коли співробітники прийдуть і почнуть реєструвати людей.

Вісім ранку а така жарища була і як на зло ні найменшого подиху вітру. Людей було не дуже багато, але тим не менш чекати доводилося сидячи на лавочках під відкритими сонячними променями. Було багато матусь і молодих пар з дітками, всі постійно пили воду. Добре, що організатори передбачили цей момент зі спекою і прямо на місці видавали пляшки з водою.

Трохи оглянулися на місці і побачили недалеко від нас лавочку під маленьким деревом, перейшли туди, хоч який ніякий, а затишок. Маленькі дітки гралися і пустували на майданчику навпроти цього фонду. Сподобалася мені одна маленька,руденька дівчинка. В її усмішці було стільки щирого позитиву, таке собі маленьке сонечко)). Її батьки сиділи з спантеличеними особами і про щось сперечалися, тільки їй все було ні по чому, дитяча непідробна безтурботність.

Після того як підійшла наша черга і ми зареєструвалися нам треба було поїхати в паспортний стіл і почати робити дідусеві закордонний паспорт. Там виявилася велика черга, і знову присіли чекати. Через якийсь час прозвучала сирена і відділення паспортного столу закрилося, вигнавши всіх очікують на вулицю.

Час вже підходив до обіду, а у нас в роті ще навіть макової росинки не було. Порожні шлунки бурчали а від кудись доносився запах їжі. Вирішили, поки відбою повітряної тривоги немає піти пошукати звідки доносився цей смачний аромат.

Виявилося що зі зворотного боку цієї ж будівлі знаходиться грузинський ресторан і сьогодні як не можна до речі там безкоштовно надають обіди для переселенців. В інший момент я б може і посоромилася б піти туди і поїсти, адже є ж люди, які дійсно такої допомоги потребують, але шлунок взяв верх над розумом.

Через якихось п'ятнадцять хвилин нас запросили пройти всередину. Там стояли вже накриті столи, на яких були тарілочки з гороховим супом, бутерброди з ковбасою і сиром, яблучка і круасани.

Завдяки такому збігу і людям які все це організували наш голод був втамований і ми продовжили вирішувати свої питання. Коли прийшла черга нам входити в кабінет, то як виявилося нам спочатку треба було сходити у відділення банку і заплатити за виготовлення паспорта 1100 гривень і за квитанцію ще 37 гривень і тільки після цього приходити і заповнювати особисті дані і робити фотографії...

А поки ми побігали в пошуках найближчого відділення банку і оплачували квитанції знову прозвучала сирена. Нам нічого не залишалося, як повертатися додому. Завтра знову доведеться поїздити, аби тільки день був спокійніше в плані сирен, котрі оповіщають про повітряні тривоги...