Архітепічна історія.

Всім привіт.
Коли я писала за Фаетон, мені згадалася одна книга, герої котрої ніби проживають свою архітепічну історію, трохи схожу на сюжет про сина Бога сонця, котра закінчується на тій самій плачевній, мінорній ноті, що й міф.
Але її головні герої люди.

Ця книга про кохання…
Тому не знаю чі буде вона цікава чоловічій аудиторії.
Та все ж ризикну розповісти її зміст.

Я отримую задоволення від порівнювання сюжетів з міфу, та подібних історій в фільмах та книгах.

Цю книгу я читала дуже давно, та на відміну від інших книг , які дуже мені полюбились, але зміст яких за 10 років, добряче піддався дефрагментації, її сюжет я запамʼятала дуже добре, тому, що ця книга визвала у мене дуже сильні емоції…

В її кінці я просто заливалась сльозами …
І той потік просто не можливо було зупинити…
Кінцівка ніяк не виходила з моєї голови і мій організм так співчував головним героям, що відчував і розділяв з ними їх біль…
І мене пронизували ментальні хвилі жалю до долі героїв з вигаданої історії…

Мабуть по цій причині, я досі гарно памʼятаю про що вона…

Свою розповідь за цю книгу я почну з дуже красивої цитати про пташку :

Є така легенда про пташку, що співає лише один раз за все своє життя, зате прекрасніше за всіх на світі.Одного разу вона залишає своє гніздо і летить шукати кущ терну і не заспокоїться, поки не знайде.
Серед колючих гілок заспівує вона пісню і кидається грудьми на найдовший, найгостріший шип.І підносячись над невимовною мукою, так співає, вмираючи, що цій радісній пісні позаздрили б і жайворонок, і соловей. Єдина, незрівнянна пісня, і дістається вона ціною життя. Але весь світ завмирає, прислухаючись, і сам Бог посміхається в небесах.
Бо все найкраще купується ціною великого страждання ... принаймні, так говорить легенда...

Колін Маккалоу - «Співаючі в тернику»
https://tsytaty.com/3807-kolin-makkalou-spivauchi-v-ternyku.html

Wikipedia

Ось такою була і історія закоханих, першою і останньою піснею в їхньому житті…
Гіркою на смак, і пронизаною тією самою біллю, котру відчуває птах, в серці котрого застряг величезний шип тернового куща…

Чому я називаю цю історію архітепічною, і порівнюю її сюжет з міфом про Фаетон?

В мене виникла така аналогія, ось з яких причин…

Як думаєте ким за професією, мав бути чоловік, щоб його можна було співвіднести з Богом Сонця ?

Я дам вам час, подумати над цим питанням…
А тим часом розповім про зустріч цього чоловіка з коханням всього його життя …
Забороненим коханням…
Вона була ще дівчинкою, а йому було 30+
Він відносився до неї як до дитини, але діти, з часом перетворюються на прекрасних та красивих жінок…

Думаю зараз мені нічого не залишається, окрім того як розкрити призначення життя цього чоловіка…і розповісти чому йому не можна було мати взаємин з жінками…
Все просто… він був священником …Дав обітницю цнотливості (целібат).
І був відданим Богослужінню та не мав права на стосунки з жінками.

На мою думку, дивлячись на сонце, яке можна розглянути як божественне світло і щось чисте. Цю професію умовно можна було б співвіднести з сонцем, якщо не дуже придиратися…😅😳

Кохання священника і молодої красуні, було взаємним та чистим, це була платонічна любов…

І лише одного разу вони не стримались…
І віддалися хтивим покликам своїх тіл, щоб злитися в єдине в палкому акті кохання…
цього разу було достатньо, щоб молода та прекрасна дівчина завагітніла…

Звісно вона не сказала єдиному коханню свого життя, що дитина яку вона народила, від нього…
В неї був чоловік, тільки от не памʼятаю чі вже був чі потім зʼявився…

…
Ця їх спільна дитина виросла та також захотіла стати священником ( гени - куди ж від них дітися) і присвятити своє життя Богослужінню. І хлопець готується до цього.

І справжній батько не знає, що він плід тієї ночі, коли вони перейшли межу, і їхнє вічне кохання злилося в один потік пристрасті.
Хоча лише сліпий не побачив би як вони схожі між собою …

В кінці книги цей хлопець трагічно гине в воді врятувавши перед цим двох жінок, і гине, через якісь дивні як на мій рахунок, релігійні погляди, приймаючи свою долю, і надіючись , що якщо він чинить все вірно то буде врятований Всевишнім.

На мою думку, є якесь ехо між цим сюжетом і міфом. Так ледь помітне. А може помітне лише мені.
Принаймні ця книга спливла на поверхню з глибин моєї памʼяті саме під час написання допису про Фаетон і сказала :
— «Напиши про мене».