The diarygame 04/11/2023

Привіт. Вчора, майже цілий день без зупинки лив проливний дощ з невеликими перервами, коли він тільки трохи капав. В такий день більшості людей особливо сильно не хотілось виходити з квартири. А мені хотілось…

Не дивлячись, що першим відчуттям по пробудженні була головна біль, в мене була надія що на свіжому повітрі мені стане краще. І я відправився на роботу хоча б трішки підігнати справи. З початком війни, крім очевидного збільшення роботи із постраждалими, аналогічно зросла кількість роботи із статистично інформацією, якої раніше не було… Звісно, робота з паперами та цифрами не піддається ніякому порівнянню з роботою наших військових.

Я не намагаюсь нити, та і скаржитись не має сенсу. Все в наших руках, щось не подобається – змінюй. Думаю, не в одній медицині зараз завал з інтенсивністю роботи. Саме через цю шалену інтенсивність, в якій живе український народ – все частіше навколо трапляються злі та роздратовані люди.

Цікаво, якщо подивитись в дзеркало, то кого ви там побачите? Ви такі ж життєрадісні, як були колись? Чи, є зміни? Коли Ви в останній раз посміхались?

Не буду нагнітати. Давайте краще закінчимо на позитивному. Наприклад у мене, зараз за вікном світить прекрасне тепле сонечко – це ідеальний привід підняти п’яту точку та піти прогулятись. І не хай, це буде прогулянка за звичним маршрутом – викинути сміття, магазин за покупками. Тут не важливо куди а важливо з яким настроєм.