The Diary Game: «Ми живемо в такий час. Треба пристосовуватись…»
Привіт. П'ятниця, 16:30, а я тільки починаю готувати текстовий матеріал для посту на Steemit. Вільний час - розкіш!!! Можливо це звучить дивно, але найбільш помітним проявом війни для мене є відсутність вільного часу.
Моя робота прямо та опосередковано стосується надання допомоги військовослужбовцям. Тому, спочатку війни об’єми цієї роботи виросли із геометричною прогресією. Якщо до війни найбільш напруженими днями були ті дні, коли половину робочого часу я займався робочими питаннями, то зараз у вихідні дні я йду на роботу, для того щоб підтягувати саме робочі питання.
Звісно, на фоні тижнів, днів та навіть годин на нулі,.. мої незручності - просто смішні. Правда, від того зовсім не легше…
Мій керівник, дуже мудра людина, сказала геніальну фразу: «нічого не поробиш. «Ми живемо в такий час. Треба пристосовуватись…» Пристосовуюсь…
Ось фотографія, яку я зробив вчора під час очікування прогрівання свого автомобіля. Після восьми годин проведених в приміщенні, вийти на свіже повітря та подихати морозним вітром - це вже відпочинок.
Як виявилось, війна не скільки страшна, як виснажлива. Спостерігаючи за людьми, я бачу все більше і більше втомлених, роздратованих та подавлених. А до закінчення війни ще ой як не скоро…
З іншої сторони, банально немає вибору, «Ми живемо в такий час. Треба пристосовуватись…»
Пристосовуюсь…
Так, інших варіантів у нас просто не має... І часу також вільного немає зовсім, і через те, що треба робити галопом стільки страв геть нічого не можливо запам'ятати. Так що користь від щоденника точно є. З іншої сторони, це займає час, якого катастрофічно мало. Замкнуте коло. Уроборос.
Дякую друже, що знайшов час написати цей коментар!
Гарне порівняння з уроборосом )
Та ж саме історія. Роботи валом та ще й волонтерські справи. Нічого, тримаємось!
Та да, куди ми дінемось )