Зустрічайте Дзьобелло 😉

Ось таке чудове створіння приїхало до нас сьогодні. Це пташеня. Зооовсім маленьке. Навіть якщо за розміром вам так не здається - подивиться на чорний дзьоб. У дорослих лелек дзьоби і ноги ближче до карамельного, у малих - чорні.

Чесно кажучи, після окупації я зреклася брати лелек. Ці птахи дуже погано переносять стрес й вставати щоранку й ховати когось з них, хто не витримав постійних вибухів, буле те ще випробування. Але зараз зрозуміла, що хочу. Одного. Просто щоб любити. Лелеки, що вирощені людьми, вони як собакси: розумні, люблять спілкуватися, вміють гратись.

Історія з Дзьобелло - одна з тих, коли мені дуже хочеться взяти в руки щось важке й вправити комусь мозок. От ви мені скажіть, коли відкритий перелом в таку спеку, кілька діб - це швидко чи довго? От і я про це. Насправді, крило можна було б врятувати й птах мав шанс на нормальне життя. Але вже як сталося.

Спекотне літо - це завжди лелекопад. Нічого нового тут немає. Пересихають водоймища, виникає брак корму і лелеки-батьки зʼїдають чи викидають з гнізд зайвих пташенят. Частіше - слабеньких чи хворих, а якщо все зовсім погане з кормами, то й просто зайвих.

Цей рік виключенням не став. Більш дивує, що скільки вже про це пишуть, а люди все ще не знають, як діяти, чим годувати. Ну, ОК, теоретично можна не знати, але я щось не чуло, щоб когось в Гуглі забанили. А уж якщо у птаха кістка торчить наружу - тут і без Гугла зрозуміло, що само воно не заживе, а в таку спеку вже за добу в рані будуть личинки мʼясоїдних мух.

Але Дзьобелло пощастило. Зрештою птах потрапив до київської волонтерки Олени Майської, а сьогодні приїхав до нас на ПМП.

На відео не стала накладати музику, щоб, якщо хто не знає, можна було почути, як маленькі лелеки просять їсти.