The Diary Game : 14/10/2022 : День захисника України/ Трохи історій із сімейного альбому

Вітаю, друзі!

Сьогодні - день захисника України. Для моєї родини це особливе свято, тому що і мій татусь і мої брати - офіцери військово-морських сил.

Указ про святкування День захисника України саме у жовтні був підписаний лише у 2014 році. Але сам задум існував ще в далекому 1996 році. Скажу одразу, що я не знаю, чи таке рішення стало продовженням цього задуму чи воно просто співпало. Саме у 1996 році мій татусь, який доклав багато зусиль для розбудови флоту незалежної України та для справедливого поділу Чорноморського флоту колишнього СРСР, вперше привів кілька кораблів незалежної України на чолі з флагманом Гетьман Сагайдачний до берегів США. Це була дійсно подія! К середині жовтня кораблі мали повернутися до Севастополю, поклавши край будь-яким дискусіям на тему наявності в України власного флоту.

Сам переїзд до Севастополя став тяжким випробуванням для нашої родини. На момент, коли президент України зробив батькові пропозицію взяти на себе командування флотом, він був командувачем флотилії атомних підводних човнів. У цьому немає нічого дивного, тоді на флотах колишнього СРСР служило безліч українців, але настав момент, коли кожен мав зробити вибір.

Отож батько поїхав до Севастополя, а мама ще два роки залишалася на Крайній Півночі, щоб допрацювати до пенсії. Для нас це, звісно, ​​звучить дивно. Але для людини, яка все життя прожила в СРСР, питання пенсії здавалося вкрай важливим. І тоді почалося пекло.

Для командування Північного Флоту було нестерпно змиритися з вибором батька. На маму було оголошено справжнісіньке цькування. Ще більшим шоком для неї це стало тому, що вона завжди вірила у честь військових моряків. Зрештою вона сказала: "Ви розраховуєте на те, що я подзвоню чоловікові, плакатиму і буду скаржитися? Ну ні. Я скажу, що все чудово, так що не витрачайте сили!"

Нажаль у 2014 році флот було практично втрачено. Тато вже не був командувачем ВМСУ але втрата найважливішої справи всього його життя стало для нього важким випробуванням, після якого він вже ніколи не одужав.

Сьогодні, коли я бачу, які кораблі будуть передані до нашого флоту, я дуже шкодую, що батько не дожив до цього дня.

Коли після окупації я розбирала "тривожну валізку", я побачила, що поклала туди також мій диплом з авіаносця "Теодор Рузвельт". Про що я думала? Напевно, мене точно пристрелили б на місці... Але я тоді збирала найпам'ятніше для мене.

Спокійного вам вечора, друзі! У нас найкраща армія у світі і все це скоро закінчиться нашою перемогою!