Спокій
Привіт усім!
Якби мені декілька років тому сказали, що я буду жити спокійним рутинним дорослим життям і насолоджуватись цим, я б ніколи не повірила. Але все ж, із початком осені мені так хотілося спокою, як ніколи до цього. Так вийшло, що весна та перша половина літа пройшли у підготовці до випускних екзаменів, безпосередньо у написанні самих іспитів та випуску з університету. Майже одразу після цього почалась процедура вступу на магістратура і як то кажуть: "Давай по новой, Міша....". ЄВІ, на якому всі вступники ловлять в'єтнамські флешбеки з часів ЗНО, подача документів на вступ і т.д. Окрім цього початок навчального року знаменується грандіозним кіпішом, адже запускати таку махіну як "освітній процес" складна справа. Однак, момент пережили і після нього хотілося максимально спокійно пожити. Тому, жовтень у мене - такий тихий, буденний час, коли ти нікуди не летиш із мільйоном задач у голові, а розмірено працюєш.
Минулоріч сходити на обід було для мене зовсім не звичною справою, адже в цей час мені необхідно було бути на робочу місці. Та і загалом, я приходила з роботи пізно, потім ще намагалась тягнути навчання і студентський парламент. Можете уявити, яким виснажним був мій організм? Тоді я дуже схудла і отримала деякі проблеми зі здоров'ям через дуже низьку вагу для мого зросту та віку. Влітку цього року я усвідомила що так не можна і треба змінювати свої пріоритети.
Тож літній період став для мене часом роздумів та змін у свідомості. У робочий процес я увійшла з переосмисленими цінностями. Тепер я обирає себе і своє здоров'я, як фізичне, так і ментальне. Тепер коли мені треба я ставлю перед фактом усіх що мені треба на обід, піти з роботи вчасно, бо маю свої плани. Також було прийняте рішення стати поганою студенткою, і не брати участь в усіх наукових конференціях та не пнутися зі шкіри аби здати предмет на 5 балів. Хай там як, це здається не зовсім відповідальною позицією, але в контексті здоров'я, це було адекватним рішенням. Хоча, змінити моральні установки, вкорінені з дитинства дуже складно і на початкових етапах мене мучило відчуття вини. Однак, вода камінь точе, і вже зараз я відпустила ситуацію і стало якось всеодно.
Так що, виявляється, що спокій та розміреність часом є благом. Тому, на мій погляд, важливо не заганяти себе заради продуктивності, а в першу чергу робити так, аби не псувати своє здоров'я, бо зрештою це наша найбільша цінність.
Такий пост роздумів вийшов. Дякую, що прочитали та до наступних зустрічей!
Вірю що важко поеднувати роботу і учебу.
Цілі та посталені завдання виконуються продуктивно і досягаються із користю для здоров'я метнального та фізичного)) ☀️