The Diary Game : 31/07/2022

Всім привіт, ось нарешті я й дозріла до щоденника... Три тижні з хвостом я провалялася в ліжку з розтягненням зв'язок. Одне не із приємних відчуттів скажу я вам. Це той момент коли хочеться згорнути гори, але струна на стільки натягнута що навіть у туалет сходити це такий тягар, що не описати словами...

Ну та гаразд, опустимо цей момент.

Сьогодні я нарешті стала на свої обидві ноги і взялася за запланова. З самого ранку ми з моїм дідусем (ну як дідусем?... дідусем мого чоловіка) нарешті зібралися оформляти ВПО, якщо хто не в курсі, це тимчасовий переселенець. Навіщо нам це треба було? Та все дуже просто, щоб людина відчувала себе впевненішою в новій для неї країні.

Насамперед ми вирушили до собєс Вознесенівського району міста Запоріжжя. Зайняли чергу о п'ятій ранку (саме о п'ятій ранку закінчується комендантська година і можна викликати хоч якесь таксі) і сиділи чекали своєї черги.

Коли настав наш час (а наша черга була 57, і це в той час, коли в Україні присутня обмеження за часом, люди якимось образом примудряються зайняти чергу в перших рядах десь години о другій ночі... немає слів) зайшовши до кабінету ми довідалися, що нам ще треба з'їздити в відділення ПриватБанку і відкрити там рахунок.

Сідаємо на потрібну маршрутку, висунулися на пошуки найближчого відділення.

Вже на місці нашому дідусеві відкрили новий рахунок для отримання виплат по 2000 гривень щомісячно на термін воєнного стану в країні. Взяли виписку рахунків і вже з цими бланками повернулися назад в собез, а наша черга вже пройшла, і впровадитися на пролом вже зовсім не варіант.

Вирішили завтра від самого ранку вже з готовими документами їхати у призначене місце. Наш квест продовжується..

Завтра буде новий день і нові плани по реалізації задуманного, хоча я не розумію, навіщо людині робити в Запоріжжі статус переселенця, якщо він не збирається залишатися в країні...

Ну то побачимо, що з цого выйде...