Contest - "Object of the Week" #43: cars Маман де Бусі

Привіт, друзі!

Сьогодні ми знов беремо участь у контесті "Object of the Week" від @strecoza.
Правила тут

Ну щож... авто так авто... Розповім я про Маму Бусю. Тільки мама Буся - вона скоріше суб'єкт ніж об'єкт 😉

З мамою Бусею історія така. Купували ми її швидше для тварин, ніж для себе. Треба було возити корми, та й самих тварин, наприклад, на прогулянку до лісу. Шукали довго, доки не знайшли нарешті розмитнений бус, який усе своє бусине життя пробігав у Німеччині. До того ж мама Буся мала в порівнянні з іншими претендентами на роль нашої машини одну суттєву перевагу – три двері в багажному відділенні, що давало можливість, у разі потреби, випускати собакс з будь-якого боку.

З початком покупки все не залагодилося, то не вистачало якихось документів про розмитнення, то ще чогось, але врешті-решт мій екс пригнав її.

Машина мені відразу дуже сподобалася, здалася дуже затишною, і я негайно охрестила її "Мама Буся".

Мама Буся справді стала незамінною помічницею у господарстві. Незважаючи на тридцятирічний досвід, я її не водила, надавши це моєму екс, а разом із цим – і всі господарські поїздки. Мені ж залишився старенький, але вірний Туксон.

І все було б нічого, якби наш шлюб нарешті не розвалився і я не залишилася з усім цим автопарком. Тягнути дві машини було важко, якусь треба було продавати... Але кожна мала стільки плюсів, які не перекривали один одного, що я ніяк не могла вирішити - яку. У результаті можливі покупці дивилися на мене як на божевільну, бо ще ніхто не відмовляв їх купувати машину з таким ентузіазмом. Зрештою, я прийняла соломонове рішення віддати Туксон дітям і нехай займаються. Собі ж я залишила бус, який я, як було сказано вище, не водила...😁

Перші поїздки були пекельними, габарити машин сильно відрізнялися, до того ж бус трохи по-іншому заходить у поворот. А ось шестиступінчаста коробка підкорила мене одразу. Ну і, звичайно, висота, з якою ти дивишся на дорогу. Будь-який седан або паркетник після буса - це як дупкою по асфальту.

До того ж мама Буся покірно виконувала роль мінісарайчика, а також літнього будиночка для котів.

Взимку постало питання заїзду в гараж. І ось тут на мене чекав ще один квест - мама Буся категорично відмовлялася вписуватися у поворот, внаслідок чого заїзд у гараж був можливий лише задом. Ах, як мені потрібен був парктронік! Але нічого, звикла і до цього. Головне - заїхати так, щоб потім самій можна було вийти із машини 😁

В окупації постало питання можливого вівозу тварин. Діти вже поїхали, я лишилася зовсім сама. Щоб розмістити всіх, потрібні були клітини, але їх у мене не було... Тоді я дістала з гаража стелажі, прикріпила до них пластиковими стяжками сітки, і мама Буся перетворилася на імпровізований евакуамобіль. На щастя, не знадобилося, але якби що – цей мінібус став би нашою єдиною надією на порятунок.

Але на щастя 1 квітня нас звільнили, а вже 2 квітня тероборона дала нам добро на виїзд до Рівного по корми для тварин. З цієї поїздки мати Буся повернулася на трьох колесах, налетівши на "ракету". Колесо просто розірвало на шматки, ледве не перекинулися, запаски не було, але завантажена більше тонни машина таки дотягла до домуу.

Вдома її трошки підлатали і вона вирушила розвозити корми тим, хто цього потребував ... а потребували всі.

А потім ми поїхали до Києва на СТО. То була страшна дорога. Ми не були готові побачити те, що ми побачили. Ми їхали 2.5 години, через блокпости, через розбиті села, через обстріляний Макарів, на Житомирську трасу. Київ був майже порожній.

Полагодивши маму Бусю, ми з Мишею (вона дуже любить кататися зі мною) і мамою Бусей продовжили волонтерити, розвозячи корми. Поступово нас почали впізнавати на блокпостах.

Сьогодні я думаю, як добре, що я не продала її тоді...