We have not got home anymore, son. У нас більше нема дому, сину.

Hello dear friends and readers of my blog! Tomorrow April 26 This means that exactly 32 years ago there was a great and terrible tragedy. April 26, 1986 - Chernobyl. I was born 5 months after this catastrophe. But I was told a lot about it. It was a tragedy of a large scale. It was a tragedy of all mankind. Since school I write a lot about Chernobyl. About the lives of ordinary people who were forced to wash their lives in one moment.

Привіт любі друзі та читачи мого блогу! Завтра 26 квітня. Це значить, що рівно 32 роки назад сталася велика і страшна трагедія. 26 квітня 1986 року - Чорнобиль. Я народилася через 5 місяців після цієї катастрофи. Але мені багато про неї розповідали. Це була трагедія великого маштабу. Це була трагедія усього людства. Починаючи зі шкільних років я багато пишу про Чорнобиль. Про життя звичайних людей, які в одну мить вимушені були зміти своє життя.

Quiet April night .. Spring completely seized its territory. She covered everything with a transparent haze: small huts, gardens, multistory new buildings, as well as a black building, which, like a terrible monster, rises to the horizon. Almost nobody paid attention to her - everyone was used to it. Only the elderly people were still cautiously looking at the nuclear power plant, still convinced that it would not bring anything good. But night did everything. Everywhere reigned silence and peace.

Тиха квітнева ніч.. Весна повністю заволоділа своєю територією. Вона прозорим серпанком огорнула все: маленькі хати, садочки, багатоповерхові нові будинки, а також чорну споруду, яка, як грізне чудовисько, височіла на обрії. Майже ніхто вже не звертав на неї увагу - всі звикли. Тільки люди літнього віку все ще з осторогою дивилися на атомну електростанцію, все ще впевнені, що нічого доброго вона не принесе. Але ніч зробила все. Усюди панувала тиша і спокій.

Suddenly, the black building seemed to be stirred, swollen and suddenly a terrible roar shook the ground. The fire flooded the building, millions of sparks danced in the devil's dance. Thousands of fragments of glass and bricks flew in different directions, breaking the silence of the night. It seemed that something terrible, hellish, it was incomprehensible to go free. It swirled, swelled, zakovlovo and crawled, slipping black poisonous tongue all living and blossoming, leaving the desert and ruin. Slipped into invisible oblique radiation, people fell dead, unconscious and nobody could understand what was happening ...

Зненацька чорна споруда наче заворушилася, роздулася і раптом страшний гуркіт струсив землю. Вогонь огорнув будову, мільйони іскор затанцювали у диявольському танцю. Тисячі уламків скла і цегли розлетілися у різні боки, розсікаючи тишу ночі. Здавалося, що щось страшне, пекельне, незрозуміле вийшло на волю. Воно закрутилося, завирувало, заревіло і поповзло, злизуючи чорним отруйним язиком все живе і квітуче, залишаючи пустелю і руїну. Скошені невидимою косою радіації, люди падали мертві, непритомні і ніхто не міг зрозуміти, що відбувається...

At dawn, thousands of people, taking only all the necessary, left their homes, the land where they were born and raised. Ways were full of trucks, buses, pedestrians. Everywhere we heard weeping and mourning. Many of these people did not know where they were going and what they were waiting for.

На світанку тисячі людей, взявши тільки все найнеобхідніше, залишили свої домівки, землю, де народилися і виросли. Шляхи були переповнені візками, автобусами, пішоходами. Усюди було чути плач і голосіння. Багато з цих людей не знали, куди йдуть і що їх чекає.

As a knife, the child's ear was cut off: "Mom, what happened, why? Where are we going?" Why are empty huts with windows closed? Why do not sing more birds and everything around black? Why are so many people in gas masks? Mom, what is this? Mom , I want to go home". "We have not got home anymore, son. This is Chernobyl."

Як ножем, різав слух дитячий голос: "Мамо, що сталося? Чому і куди ми йдемо? Чому повсюди пусті хати з забитими вікнами? Чому не співають більше пташки і все навколо чорне? Чому стільки людей у протигазах? Мамо, що це? Мамо, я хочу додому". "У нас більше нема дому, сину. Це Чорнобиль".

Follow me. Ahead of you are waiting for new stories, interesting recipes and trips to Ukraine and Europe.

Слідуйте за мною. Попереду вас чекають нові історії, цікаві рецепти та подорожі Україною та Європою.