Puppet show/ Ляльковий театр

Not a typical blog for me.
Recently, quite by accident, having come with children to the puppet theater for the play "Adventures of Ivasik" (based on the fairy tale "Ivasik-Telesik"). The performance left some ambiguous feelings (especially considering that it is childish. Perhaps this is exactly the power of art? (In the end, if there is "something" in it, then it does disturb some feelings and thoughts). Perhaps this is the usual posturing - well, that in this case - my vicious criticism. So, I will try to describe briefly here

Не зовсім типовий для мене блог.
Нещодавно, досить випадково, попав з дітьми у ляльковий театр на виставу «Пригоди Івасика» (за мотивами казки «Івасик-Телесик»). Вистава залишила якісь неоднозначні відчуття (особливо враховуючи що вона дитяча. Можливо саме у цьому і сила мистецтва? (Зрештою, якщо в цьому «щось є», то воно таки збурює якісь почуття і думки). А можливо це і звичайне позерство – ну то в такому разі – моя злобна критика. Отже, спробую тут коротко описати

The first joke was already at the entrance, when the biletress asked: "And you go with the children? - THERE ARE SPECIAL FACTORS "... «Wat the terrible can be in special effects?” – I thought. At the beginning of the performance the man came out to the stage, allegedly as a director, and began to apologize very much to the fact that this is a child horror. Well, nothing like this turn, I thought. In general, I went with the children to the CHILDREN's play. "Well, it was somehow we put it, but it is stay horror - continued man. That snake wanted to eat Ivasik, its an unpleasant moment ". (Running in advance I will say that the snake was the most pleasant to me). Somehow, over the course of 30 years, it did not come to my mind that this is a terrible fairy tale

The performance began, the special effects are immediately blinking, the atmosphere of Gogol's is like this - the lamp flashes mystically around the old icon, the cat picks up the cat, the truth was a joke, and the children in the hall liked the most and the woman with her grandfather appeared. The dolls themselves are some kind of specific work of art, but the art is completely pale, with weakly revealed sexual features - they are obviously a masterpiece of not just a hoorra, not an absolute extraction from the traditional "poetic cinema". In the same style, a doll of Telesyk is made. Monologues are completely behind the tale, but no words from the original. Retelling a story usually does not mean any. The snake (already mentioned) and the young snake, at least having the form of puppets from the theater for children. They are at least not monochrome, but rather bright. The youg snake is more like a goblin from Dysney's "Gammy Bears", than it delivers. Still ahead of the blacksmith, in whose head was a hammer.
Well, girls, on the front roaming grumbled. My children looked with curiosity. But when the serpent appeared, the elder began to shout at the whole hall, "The Snake, I’ll beat your hand!" - Even the snake heard it, because somehow it jerked nervously.
The active use of the theater of shadows, light and musical effects still gave the event an atmosphere of horror.
As a result, as it turned out, I really did have a horror show, but with concrete add-ons of the art-house, "poetic cinema" and other fashionable lotions. The only thing I do, if I wanted to put such an atypical experimental show, then somewhere overdue, I have somewhere left a sense of "underdevelopment."
Of course, with children I would like something light and fun. But experimentation has always been important in the theater. And do you think - would you go with your children after such a "review"?)))
P.S. Photos are honestly downloaded from the internet

Сама вистава презентувалася як «оригінальна версію відомої народної казки «Івасик Телесик» з використанням сучасних художньо-театральних спецефектів: дзеркальна відеозйомка, відеопроекція, тіньовий театр та креативний музичний супровід.» Окей, подумали ми, мабуть цікаво, спецефекти все ж таки і пішли.
Перший прикол був вже на вході, коли білетерша спиталася: «А Ви йдете з дітьми? – там же СПЕЦЕФЕКТИ»… Та в принципі думаю, що страшного може бути в спецефектах. На початку вистави. На сцену вийшов дядечко, нібито як режисер, і почав дуже вибачатися, що то дитячий хорор. Ну нічого так собі поворот, подумав я. Взагалі то я йшов з дітьми на ДИТЯЧУ виставу. «Ну воно якось ми ставили, а воно все хорор і виходить – продовжував дядечко. То змія з’їсти хотіла Івасика, неприємний ж момент». (Забігаючи наперед скажу, що змія як на мене була найприємніша). Якось за 30 років мені і в голову не приходило, що це страшна казка
Вистава почалася, зразу спецефекти, мигає, гоголівська така атмосфера – містично світить лампадка біля старої ікони, мявкає кіт – кіт то правда таки був прикол і дітям у залі сподобався найбільше і появляються баба з дідом. Самі ляльки це якийсь специфічний витвір мистецтва, але таки мистецтва, повністю бліді, з слабо виявленими статевими ознаками – вони явно є шедевром не то хорору, не то абсолютної витяжки з традиційного «поетичного кіно». В такому ж стилі виготовлена і лялька телесика. Монологи повністю за казкою, але ні слова з оригіналу.
Переказувати сюжет звичайно сенсу ніякого. Змія (вже згадував) і зміючка, хоча б мають вигляд ляльок з театру для дітей. Вони принаймні не монохромні, а досить яскраві. Зміючка швидше схожа на гобліна з Дизнеєвських «Ведмедиків Гаммі», чим доставляє. Ще впер коваль, в якого в голову був запханий молоток.
Ну дівчатка, на перших рядах пищали. Мої діти дивилися з цікавістю. Але коли появилася змія, старший почав кричати на весь зал «Змія, ти зараз як дістанеш від мене по голові!» - то почула навіть змія, бо якось нервово сіпнулася.
Активне використання театру тіней, світлових та музичних ефектів таки надавало дійству атмосферу жаху.
В підсумку, як на мене вийшла дійсно вистава жахів, але з конкретними добавками артхаусу, «поетичного кіно» і інших модних примочок. Єдине, як на мене, якщо хотіли таку нетипову експериментальну виставу поставити, то таки місцями перестаралися, в мене десь залишилося відчуття «недопропрацювання».
Звичайно з дітьми хотілося б чогось легенького і веселого. Але експериментаторство завжди було важливим у театрі. А Ви як думаєте – сходили б зі своїми дітьми після такої «рецензії»?)))
P.S. Фото чесно стягнуті з інтернету