Знову захворів

Привіт, друзі. Учора ввечері, коли писав допис у Стіміт, відчув перші симптоми — почало пекти горло. Поки зійшов вниз, поки ліг спати, біль посилився, то ж одразу закинув у рот таблетку від горла. Це не надто допомогло, то ж нічка була важка. Хлча що це я пишу, це все дрібниці порівняно з тим, що знову пережила вся країна. Кляті північно-східні сусіди знову атакували — балістичні ракети, дрони, «шахеди» — по всіх областях, навіть на заході - у Тернопільську область залітало. Ми би, можливо, це все й проспали, але зранку дізналися про загиблих, серед яких, на жаль, є діти... Кляті боягузи, що воюють з дітьми. Горіти вам у пеклі! Вічна пам’ять загиблим, хай спочивають з миром. А ми ще помстимося.

На цьому тлі моє пекуче горло, яке не давало мені спати пів ночі, здається такою дрібницею. Вранці я залишився вдома, хоча були плани. Напевно, застудився від дітей — вони вже кілька днів хворіють: нежить, болить горло, до школи не ходять. Вийшов надвір лише опівдні — буквально на кілька хвилин. Надворі було дуже гарно й тепло, зовсім не так, як учора. Зробив кілька фото, якими ділюся у дописі. Поспостерігав, як високо вже виросла трава: і на газоні, і в саду — час косити. Сінна трава вже настільки густа, що дощ починає пригинати її до землі. Лише там де косив газон, можна пройти нормально, але і газон пора б уже знову косити. Але цього не зробиш у дощову погоду.

Хотів вийти погуляти з дітьми, навіть попри своє кепське самопочуття. Але вони відмовилися. Моє небажання щось робити пересилило — і ми просто вирішили подивитися фільм. Насправді вдома залишився лише я з дітьми — дружина поїхала на зустріч із подругами, до куми на дачу, попаритися в сауні.

Ввечері до нас завітали моя сестра з чоловіком і сином. Діти намагалися гратися разом, але постійно сперечалися, як саме це робити. І все це трохи молотом било мені по хворій голові. Ми зі шваґром трохи підлікувал мене хрінівкою — і, чесно кажучи, мені стало трохи легше. Можливо, це просто приглушило больові рецептори, але я реально менше відчував біль у горлі.

Ще ми дивилися футбол. Точніше, він дивився — справжній фанат — а я більше для компанії. Наша львівська команда, "Карпати", програла луганській "Зорі" й не пробилася до єврокубків. Чесно кажучи, особисто я не надто засмутився. Уже давно не сприймаю поразки у футболі близько до серця. Колись, можливо, переживав більше, але зараз — лише за людей, які гинуть через війну, яку на винищення ведуть проти нас дегенерати-росіянці, які наново відкривають пам'ятники Сталіну по всій країні. Рідкісні придурки, але нам, на жаль, від цього не легше...

Добре, іду спати, поки хвороба знову мене не схопила за горло 😁.