Казка №19 // Розмова з конем

Розмова з конем

Дмитро дуже любив конячок. З самого дитинства він їздив верхи на будь-якому коні. Але була у нього улюблениця. Дмитро дуже любив одного конячка, він навіть з нею спілкувався!
-Доброго ранку, Вендетто!
-Доброго ранку, хазяїне!
-Як Минула ніч у стайні? Траву їла, води пила?
-Так, дякую тобі велике! Так хочеться побігати!
-Підемо, подихаєш повітрям ...
Вони вийшли надвір, Вендетта від радості аж підстрибнула. Погода була чудовою: ні спекотно, ні холодно, ні дощу, ні снігу.
Господар ніколи не прив'язував свою конячку, тому Вендетта почала відразу без команди перестрибувати різні бар'єри.
Не хотілося їй заважати, господар сів у тіні під деревом і заснув...
-Господар, господар... з тобою все гаразд?
-Так, просто заснув у тіні тут.
-Господарю, поговори зі мною, а то нудно мені...
-Вендетто, ось скажи мені... Чому людина не може спілкуватися з кіньми?
-Як не може, ти ж говориш зі мною!
-Ну, це я, а інші чому не можуть?
-А інші не навчилися любити тварин!
-А як навчити людей, любити тварин, птахів...
-Ти ж знаєш, що цьому не вчаться - це в крові.
-Про що мріють коні?
-Зелені луга та озеро, де найчистіша вода! Бігала б лугами з ранку і до вечора... Пила б чисту воду, відпочивала б...
-А Ще є мрія?
-Хочу жити сама по собі...
Хазяїн довго думав і наважився! Він відпустив Вендетту на вільні хліби! При цьому сказав коню про те, що йому всі і завжди будуть раді! З цього моменту, Вендетта гуляла сама по собі, зрідка відвідувала найдобрішого господаря коней!
Ось і казці кінець! А хто читав – молодець!