Вперше верхи на поні

Літо закінчується, а з ним закінчуються і шкільні канікули. Цього літа дітей не було чим розважити, жодних поїздок, ніякого моря, не до розваг зараз. Але дитинство минає, незважаючи на те, що дорослі влаштували війну.

От і ми задумалися, що б такого цікавого і незабутнього влаштувати дитині, не виїжджаючи при цьому дуже далеко. Моя донечка мрія про верхову їзду. Вона планує в майбутньому навчитися долати перешкоди верхи на коні і, можливо, навіть колись прийняти участь у змаганнях. Проте вона ще жодного разу не їхала верхи. Тому при пошуку розваг, перше за що я взявся, це верхова їзда.

Блукаючи сторінками Інтернету я знайшов чимало шкіл верхової їзди, але це не те, що мені потрібно зараз. Я хотів натрапити на послуги з прогулянок на конях. Я знайшов таке у Львові, потім в Івано-Франківську. Аж раптом - ЗНАХІДКА! Виявилося, що у найближчому селі біля Калуша, Вістова, вже п’ять років можна покататися на поні. Це було саме те, що треба. Я подзвонив за вказаним телефоном і ми домовилися, що приїдемо в неділю після обіду.

Як домовилися, так і зробили. В неділю після обіду ми були на місці. Ми очікували побачити якусь міні-ферму, однак це було звичайне людське обійстя з хатою, яка не відрізнялася від сусідських. Люди купили собі поні і зайнялися зеленим туризмом.

Поки господарі десь затрималися, люди, які втекли з Маріуполя і тимчасово проживали тут, пропустили нас на майданчик трохи зачекати. Ми оглянулися довкола.

Відразу видно, що люди доклали чимало праці для того, щоб перетворити цю ділянку землі на майданчик для кінних прогулянок. Тут були дві брички, місця для відпочинку і пікніку, гамак, басейн, декоративні рослини, висаджені так, щоб поміж них можна було їхати верхи. Все було розраховано на велику групу дітей. Поки хтось катається верхи, решту дітей тут мають чим зайнятися.

Через кілька хвилин ми почули тупіт копит. Спочатку до нас вибіг молодий чотирирічний жеребець Брюс. Відразу за ним його мама Ванесса. Між нами був паркан з хвірткою.

Мабуть поні вибігли познайомитися з новими відвідувачами. Ми відразу підійшли до сітки паркана і заходилися їх гладити. Поні були не проти. Тоді нам захотілося їх пригостити чимось смачненьким. Ми зірвали кілька яблук і кинули їх поні. Вони охоче почали їх гризти.

Трохи попоївши, поні вирішили відійти в дальню частину подвір’я щоб сховатися у тінь. Цим скористалася коза, яка миттю підбігла до нас. Вона вирішила, що раз ми підгодовували поні, то і їй щось перепаде. Що тут скажеш, вона вгадала.

Через деякий час жеребцю Брюсу не сподобалося, що коза отримує надто багато уваги і він відігнав її. Як потім з’ясувалося, між ними триває багаторічний конфлікт.

Коли з’явилися господарі, розпочалися справжні розваги. Поні пустили до нас на майданчик. Брюса відправили пастися, а на Ванессу почали встановлювати сідло. Кілька хвилин і Даринка вперше в сідлі!

А далі найцікавіше. Господар повільно повів поні по майданчику - розпочалася прогулянка верхи.

Верхова їзда - це чудова розвага і справді незабутні враження. Дитині дуже сподобалося їхати верхи. Вони зробили кілька кіл і дали Ванессі трохи перепочити та попасти трави.

Тимчасом господар привів Брюса і впряг його в бричку. Даринка миттю вилізла на бричку і вони рушили.

Кілька кіл у возі і тепер вже перепочинок давали Брюсові, а з перепочинком і кілька яблук. На цьому зупинятися дитині ще не хотілося, тому ми вдруге осідлали Ванессу. Наші розваги, тобто їзда верхи, продовжилися. Але цього разу господар недостатньо тісно закріпив сідло. Під час їзди воно зсунолося і донечка впала з поні. Ми трохи злякалися,а господар мабуть ще більше, але дитина швидко підскочила щоб запевнити нас, що все гаразд і можна продовжувати прогулянку верхи. Що ж, їзда верхи нерозривно пов’язана і з падіннями. Прогулянка продовжилася.

Даринка кілька разів їхала верхи і двічі на бричці. Дитині ніяк не хотілося покидати гарних поні. Під кінець нашого візиту вона просто гуляла з ними, пасла їх, пригощала їх яблуками.

Оскільки день видався спекотним, поні дошкуляли мухи і ґедзі. Даринка їх обганяла, гладила тварин, обіймала.

Після цього ми, повні позитивних вражень, поїхали додому. Виявляється для того, щоб розважити дитину, подарувати їй яскраві емоції і чудові спогади, не обов’язко їхати кудись далеко. Треба просто краще придивитися що можна знайти у своєму місті чи біля нього.