Серпнева відпустка

Підходить до кінця найідіотичніша відпустка, яку я отримую щорічно від роботи у примусовій формі. Нашу клініку просто закривають, один раз на тиждень чергує хтось із працівників, своє чергування я вже відпрацював у самий перший тиждень відпустки. Чому я не люблю відпочивати в серпні? Та тому що це найспекотніший місяць, і в цей час я віддаю перевагу бути на роботі, працювати під кондиціонером, так час минає швидше, ніж шукати собі зайняття. Раніше ми з дружиною в серпні завжди їздили в Україну до родичів. Зараз... по-перше, моя дружина боїться їхати. По-друге, якщо я в’їду до України, то мене назад вже не випустять, а це неприйнятно. Як би це непатріотично не звучало, але мій центр життя останні 23 роки в іншій країні, тому я не можу собі дозволити отак все кинути. Більшість моїх знайомих виїхали за кордон у різні європейські країни, хтось до Америки. Але ми з дружиною вирішили нікуди не їхати. Зараз ціни дуже високі, в першу чергу через сезон відпусток, а також глобально все сильно подорожчало. На фоні дорожнечі державний уряд ще більше тягне фінанси з нас за допомогою податків, ставши на рейки війни.

Я не можу сказати, що моя відпустка пройшла у пасивній формі. Я займався багатьма домашніми та особистими справами, які відкладаю на потім, на які мені не вистачало часу. У моєї дружини знизилася активність на роботі через відпустки працівників у деяких державних структурах, зокрема в судовій системі. До суду моя дружина ходить, щоб ставити штамп апостиль на нотаріально завірені документи, більшу частину серпня прийому громадян у відповідному відділі суду немає. Відпусткою (відпочинком) я вважаю будь-яку зміну рутинної діяльності. Зовсім не обов’язково нічого не робити, це призведе тільки до моральної та фізичної деградації. За серпень ми з дружиною кілька разів вибралися на море, мені вдалося присвятити частину свого часу допомозі дружині на роботі з перевіркою документів, тому що завжди краще, коли стороння пара очей пробіжить по тексту і підтвердить, що переклад правильний перед тим, як нотаріус буде завіряти. Цього місяця мені довелося здійснити уголовний злочин, який пов’язаний із юриспруденцією, але про деталі я не можу написати, не можу навіть натякнути. Можливо наприкінці 2025 року я напишу про це у дописі про те, як пройшов мій рік :) Можу тільки сказати, що це мені коштувало великих нервів.

Чи хочу я повернутися на роботу? Хочу. Але я не хочу бачити своїх співробітників. І не хочу повертатися до скаженого ритму. Але свою роботу я люблю. Чому я з такою любов’ю відзиваюся про співробітників? Та тому що 70% з них – люди пенсійного віку, діапазон у цифрах: 67–75 років. Їх просто не звільняють, поки вони якось працюють. Вони скрегочуть вставними зубами від втоми, скаржаться на болі в різних частинах тіла і продовжують працювати. Я не розумію цього. Мій бос заплющує очі на численний брак у виробництві від цих людей, аргументуючи свій вчинок тим, що "ну ми ж не такі, ми людяні". Ну добре… А з молодих співробітників – це мій напарник, який страждає від гіперактивності, і це суттєво впливає на якість його праці – одну хвилину він робить одну справу, відволікся і вже не пам’ятає про що йшла мова раніше. А також, друга секретарка, з якою у мене спілкування не складається. Ну і мій бос, який займає якусь середню нішу в цій віковій ієрархії, йому 58. Дозволяю сміятися вголос :)

Поки я писав вам про свою роботу, мені згадалася одна кумедна історія, яка трапилася зі мною у 2011 році. Я за своєю натурою сова – люблю засиджуватися допізна за якимись справами, за комп’ютером. На цьому місці роботи я на той момент уже відпрацював два роки. І так склалося, що в той період я жив сам. Знаєте, яка "зворотна сторона медалі" у людей-сов? Вони пізно прокидаються. Іноді дуже пізно. Так ось, в один прекрасний день я ліг спати дуже пізно, близько 2-ї години ночі. Вранці я почув будильник, але щойно його вимкнув просто продовжив спати. Відкриваю очі, дивлюся на годинник – десята година ранку. Бл*!!! У телефоні близько десяти пропущених з роботи. Надсилаю смс секретарю, що проспав і я винен. Кулею біжу на роботу. Біля входу до клініки мене зустрічає начальник. Подивився на мене і сказав: "Поки ти спав, вбили Бін Ладена". І засміявся. І справді, це було 2 травня, того дня вбили Осаму Бін Ладена, на той момент я про це ще не знав. Ось така історія, мене дивом не звільнили, і я думаю вони про це не пошкодували :)

Наприкінці серпня вже відчувається кінець літа. Незважаючи на те, що й досі спекотно, стало трохи легше. У природі відчуваються якісь невеликі зміни. У зв’язку з цим ми з дружиною повернулися до своєї нової традиції наприкінці тижня розпалювати мангал і робити шашлик. Це дає нам якусь моральну розвантаження після робочого тижня і замінює похід у бар чи в кафе, дозволяє трохи економити на таких розвагах, хоча ці місця ми відвідували раніше далеко не щотижня, може раз на три-чотири.

До речі, ось вам невеликий шашличний лайфхак від мене. Якщо ви іноді смажите курячі гомілки на мангалі, можливо ви звертали увагу, що часто просмаження відбувається не зовсім до кінця – коли зовні м’ясо вже готове, дуже часто навколо великогомілкових кісток залишається трохи рожевого м’яса, яке іноді трохи кровить. Так от, для доброго просмаження зробіть два поздовжні розрізи з протилежних боків від поверхні до самої кістки і трохи розсуньте м’ясо в сторони, щоб жар пройшов у самий центр гомілки. Викладайте гомілки на решітку мангалу розрізом вниз. І, відповідно, коли перевернете, укладіть другим розрізом вниз до вугілля. Таким чином, відбудеться повне просмаження м’яса, і у вас не буде неприємних сюрпризів. Мій батько коли був живий казав, що "гаряче сирим не буває", але на мою думку краще убезпечити себе від зараження бактерією сальмонели.

На цій ноті... Бажаю всім благополуччя і тихого неба над головою.