#helpclubforukrainianrefugees100 | Знаєте... 🇺🇦
Знаєте, коли пиздець і роздрай, коли не можеш ні спати не їсти, коли алкоголь не працює, а коти не втішають, коли нерви ніфпізду і всі думки крутяться нескінченно навколо однієї осі, і ти весь - одне суцільне криваве місиво, яке не можна відключити анальгетиками.
Коли незнайомі люди моляться за твоїх батьків і скидають останнє, щоб їх врятувати.
Коли незнайома дівчинка у Штатах купує бронежилет, та ще один незнайомий хлопчик привезе його до Польщі, а потім перекладними в Україну.
Коли в Румунії шукають і знаходять ліки для жінки в Ірпені та через 8 рук передають його, коли давно забуті люди пишуть "чим допомогти" та допомагають.
Коли чувак зі Львова на своєму бусі готовий їхати рятувати російськомовних маріупольців, коли за півгодини можна зібрати кілька тисяч доларів просто для себе.
Це означає більше, ніж будь-які "черв'ячки на карті".
Це такий кайф, який хрін із чим порівняєш.
"Бртатушки" приїхали сюди за килимами та кільцями у кинутих квартирах.
Вони круті, у них Іскандери і все.
Їм, гівна шматкам, не зрозуміти одного: ми разом.
Нині ми разом 🙏🇺🇦
Ми посримося потім, по 10 разів на день, знайдемо привід і це зовсім не важливо доти, поки ми всі разом.
Рятуємо маріупольців та котячий притулок із Чернігова, купуємо броник солдату, який нещодавно зробив пропозицію своїй дівчині або через 8 рук передаємо ліки старенькій в Ірпені.
Килим як мета, звичайно, чудово, але після таких ось ланцюжків взаємодопомоги приходить розуміння, що наша мета - вижити, а їх - сука килим.
Розумієте?
Вони не мають шансів.
Так, вони вип'ють ще чимало крові, але врешті-решт їх загорнуть у спижений килим і закопають десь під Києвом.
А ми знову встанемо, обтрусимося, пом'янемо полеглих і підемо садити огірочки.
Бо треба ж чимось закусувати після перемоги.
Роза Гайфулина©
Кожна копійка піде на допомогу біженцям з України.