Quo vadis?

Привіт, друзі! На момент, коли я пишу цей допис, уже майже минула доба від нападу на автомобіль групи оповіщення ТЦК у Львові. За цей час Львів опинився в центрі уваги всієї країни. Цю подію обговорюють, аналізують, хтось висловлює гнів, хтось злорадствує. Здається, кожен уже встиг висловити свою думку й почути ще сотні інших.

Але я теж хочу залишити кілька слів, бо живу неподалік Львова.

Мені соромно за те, що сталося. Але не тому, що це сталося саме у Львові. Мені було б так само соромно, якби це сталося в Чернівцях, Рівному, Одесі чи будь-якому іншому українському місті. І не треба приплітати тут саме Львів, бо сьогодні бачив реально багато дописів, де людей просто перекошувало від того, що от мовляв у Львові всі такі патріоти, а ще майже всі вшановують хвилиною мовчання полеглих військових і от дозволили собі таку дич. А яке це бл..дь до цього має стосунок?? Там же ж було нехай триста людей (десь такі дані читав, але це може бути перебільшенням), але населення міста в сотні і тисячі раз більше, і там якраз і могли зібратися ті, хто не вшановує полеглих військових, бо це роблять точно ті, хто когось із родини втратили і заплатили страшну ціну у цій війні.

І так, мені боляче бачити, коли в країні, яка веде війну за своє існування, люди нападають на військових. (а ТЦК-ники - це військові, якби людям не хотілося чути зворотне, цьому до речі сприяють довбодятли, котрі ліплять собі шеврони "не бійся, я не з ТЦК, я нормальний військовий).

Так, я прекрасно розумію, що навколо мобілізації накопичилося дуже багато суспільного невдоволення. Так, серед працівників ТЦК, як і будь-де, є люди, які порушують закон, є корупція, несправедливість і випадки, які заслуговують на покарання.

Але так само серед нас є люди, які вчора показали себе далеко не з найкращого боку. Кадри, де натовп стрибає по автомобілю, справді виглядали дико.

Водночас не можна судити всіх за окремими випадками — ні всіх працівників ТЦК, ні всіх цивільних. Однією з головних причин такого напруження, як на мене, є відсутність зрозумілих правил. Досі немає чіткої системи служби, прозорих механізмів ротації та демобілізації. Саме це породжує страх, недовіру та створює ґрунт для корупції.

Коли за можливість уникнути мобілізації люди готові платити десятки тисяч доларів, очевидно, що ризик корупції стає величезним. Але відповідальність за це лежить не лише на тих, хто бере хабарі, а й на тих, хто їх дає. А

Водночас не можна робити вигляд, що проблем не існує. Якщо людина потрапляє до погано організованого підрозділу, де порушуються її права, вона часто не знає, куди звернутися по допомогу. Журналістські розслідування неодноразово показували, що такі випадки є, і замовчувати їх теж неправильно.

Мені здається, держава мала б значно активніше працювати над тим, щоб правила були зрозумілими й однаковими для всіх. Я не знаю, якою саме має бути модель служби, але переконаний, що вона повинна бути справедливою хоча б трішки.

На жаль, зараз ми опинилися у складній ситуації. Під час воєнного стану неможливо провести вибори, тому багато можливості якось покарати обрану нами владу зараз немає. Виходить своєрідне замкнене коло.

Ще одна думка не дає мені спокою. Учорашній день міг стати хорошою новиною для України, адже була зустріч Трампа і Зеленського, який визнав "що ми маємо карти", якщо коротко і Путіна треба ставити раком. Натомість інформаційний простір заполонила зовсім інша історія.

Не виключаю, що хтось (кремлівські кроти, хто)міг свідомо скористатися суспільною напругою, щоб спровокувати подібний розвиток подій. Доказів цього в мене немає, тому це лише припущення. Але очевидно, що такі інциденти дуже вигідні нашому ворогу.

Дуже хочеться, щоб правоохоронці встановили всіх причетних і дали правову оцінку їхнім діям. У наш час технології дозволяють ефективно працювати з відеозаписами,а вле вони вдеь заявили, що одного лише ідентифікували. Цирк та й годі, поліція явно не хоче бути причетною, вчора через стояли осторонь і не втручалися.

А тепер трохи про щось світліше.

На фото — мій старший син. Коли я забирав його з футболу, саме почався дощ. Я віддав йому свою куртку, і вона виявилася для нього такою великою, що рукави звисали мало не до колін. 😊

Виглядало це настільки кумедно, що я просто не зміг втриматися й зробив фотографію.

Нехай хоча б такі маленькі сімейні моменти трохи розбавляють непрості новини, яких зараз, на жаль, занадто багато.