Лист до діда - фронтовика.

Привіт дід. Як тобі лежиться на цвинтарі, куди ракета від рідних братів прилетіла? Не знаєш, який із твоїх правнуків її запустив? Старшого брата, чи молодшого нащадок?
Вчора у нас був день пам'яті жертв нацизму, сьогодні день побєдобєсія на болотах ( ти вже вибач, у мене для тієї місцевості де ти народився - пристойних назв немає 🤷)
Моє ставлення до цього дня мінялося з часом. В школі нам розказували про героїзм радянських людей, дивилися фільми про війну і плакали під пісню "...нам всем нужна победа, одна на всех, мьі за ценой не постоим..." Зачитувалися віршами Сімонова "...жди меня..." і Юлії Друніної "...я только раз видала рукопашньій..." В цей день нас водили до пам'ятнику Каткову, гвардії старшого лейтенанта, що приймав участь у визволенні саме нашого Інгульця. Там, був пост ✓1, де найдостойніші учні стояли в караулі біля Вічного вогню, а навкруги з польових кухонь роздавали "солдатську кашу". Трохи подорослівши, як з'явилася можливість вибору - ми туди вже не ходили, було неприємно дивитися на п'яні обличчя тих, хто не мав жодного відношення до ветеранів. А ще там багато пили алкоголю, а туалетів не було, лише кусти...
Дома тато розказував нам, що ти в цей день плакав. Єдиний день, коли можна було побачити тебе із сльозами на очах. І той уламок під серцем, який так і не змогли витягнути лікарі, мабуть в цей день особливо дошкуляв і нагадував про друзів, які вже ніколи не будуть з ним за одним столом. Тато казав що ти з трьома друзями - фронтовиками збиралися у вас дома, випивали і плакали. Цей день ніколи не був святом, цей день був днем пам'яті.
З початком повномасштабки перескандалила з незліченною кількістю людей, доводячи їм що не обов'язково на 9 травня жарити шашлики. Згадувати нашіх дідів можна і треба в інший спосіб. Не хочеться щоб оточуючі скочувалися в те "побєдобєсіє", яким хворіє сусідня країна.
Вибачте моє ставлення - не перемогли нацистів, вони відродилися в північного сусіда, Гулаг переміг Треблінку.
Знаєш, дід, у нас зараз знову війна. На нашу країну напали ті, хто жив по сусідству, ті, хто пов'язані з нами кров'ю, ті хто вже яке сторіччя не дає нам спокійно дихати. Твоя племінниця, тітка Таня, дзвонила мені в березні 22 року і побажала ракету в кожен наш дім. Ну що ж - від мене алавєрди. Знаю що хтось із її дітей чи онуків заробляє гроші на убив стві моїх рідних. То ж бажаю їй чорних пакетів на всіх чоловіків її сім'ї. Єдине, про що жалію, що коли в жовтні 23 року наші спалили летовище під Крестами і вигоріло пів села - я не змогла розділити цю радість з нею, сама танцювала 🥰
Все колись закінчиться. І ця наша війна закінчиться обов'язково. Хочеться щоб скоріше, щоб не гинули найкращі сини України. І у нас буде пам'ятний день. Але я знаю точно, що "на палках" наших героїв носити не будуть. І маю надію, що цей день не стане днем смаження шашликів.