Неділя насичена роботою 😖
Всім привіт! Неділя видалася важкою і дуже насиченою. Начебто хочеться багато про що розповісти, а насправді особливо й нема про що. Із половини дев'ятої почався шалений ритм, який тривав до 4 години дня. Іноді складно пояснити, чому так відбувається. Навіть якщо більшість клієнтів приходить вчасно, щільний графік просто душить і стає неможливо відволіктися взагалі ні на що.
Навантаження минулого тижня безпосередньо позначилося на роботі всієї лабораторії. У художника зараз такий самий завал, як приблизно і в мене. А я ще й не виконав одне доручення начальника. Потрібно було відсканувати шаблон заготовки протеза частини обличчя для пацієнта, якому виготовляють протез усієї очниці разом із бровою із силікону з металевими вставками. Минулого тижня я не встиг цього зробити і навіть забув подивитися, коли в клієнта призначений прийом.
Сьогодні лікар зайшов до мене і запитав, чи готова заготовка. А я стою в повному ступорі й відповідаю: ні, ніфіга не готова. Дуже хотілося сказати: “Лікарю, дивно було б, якби вона була готова”. Але начальнику так не відповіси. Може й образитися :) Із того, що сьогодні надійшло до лабораторії, обробити вдалося далеко не все. Колись давно я пообіцяв собі, що якщо перестану встигати, то просто залишу все на інших співробітників, а далі як буде, так і буде. Але проблема в тому, що потім це обов'язково відгукнеться мені ж. Тому сьогодні я знову порушив свою обіцянку самому собі, знову намагався зробити якомога більше і вкотре загнав себе в кут нескінченних відставань від графіка.
Надворі зараз неймовірна спека і дуже висока вологість. І це справді впливає на загальний стан. Зникає загальний тонус, менше бадьорості, працювати стає важче. Останніми днями я щоранку прокидаюся трохи втомленим, ніби спав лише пів ночі, хоча свої законні шість годин сну я отримую. Так, шість годин звучить як недосип, але більше в мене просто не виходить спати. Чи то це звичка, чи вже такий спосіб життя.
Днями мій троюрідний брат активно рекламував мені у Facebook нову українську соціальну мережу під назвою “Вміст”. Вирішив кілька слів розповісти про неї. Проєкт молодий. Наскільки я зрозумів, його головна ідея це свобода слова і незалежність. Наприклад, у Facebook не люблять слова на кшталт “русня”, “свинособаки” і тому подібне. Звісно, сам сервіс поки що набагато простіший за Facebook. Vmist.net – це українська соціальна мережа і платформа для публікації контенту, яка тільки розвивається. Там можна публікувати дописи, підписуватися на авторів, зберігати публікації, користуватися чернетками і спілкуватися з іншими користувачами. Якщо порівнювати зі Steemit, то Vmist можна розглядати як додатковий майданчик для публікацій українською мовою. Щоправда, аудиторія поки що невелика, тому розраховувати на велике охоплення ще зарано. Навіть якщо це проєкт із потенціалом, за ним поки що цікаво лише спостерігати. Ні до чого не агітую, просто розповідаю для загальної інформації. Може, комусь буде цікаво. Хоча мені самому поки що ні.
Дорогою додому потрапив у величезний затор. Машини майже не рухалися. Чесно кажучи, я ненавиджу затори, але сьогодні під час цієї поїздки я зміг надиктувати частину цього допису. Щоправда, доводилося постійно дивитися навсібіч, щоб поруч не виявилося поліції і ніхто не помітив, що я вовтужуся з телефоном. Я вже колись писав, що в Ізраїлі за кермом не можна не лише користуватися телефоном, його не можна навіть торкатися рукою, навіть якщо екран вимкнений. Це вже вважається порушенням, за яке можна отримати штраф приблизно 300 євро. Правила жорсткі. Напевно, це й правильно, тому що ідіотів на дорогах вистачає. Але іноді такі вимоги вже виходять за межі логіки.
Іноді шкодую, що не тримаю в машині щось їстівне, наприклад горішки. Бо в таких заторах стає нудно і хочеться чимось себе зайняти. Наприклад, їжею :)
Отак і минув мій день. Вийшов черговий допис майже ні про що. У будь-якому разі дякую всім, хто читав. Бережіть себе!