Все з початку — All from the beginning

Доброго ранку, шановна спільното!

Сьогодні в мене наполеонівські плани. Розпочинається новий тиждень, а я до нього з новими так званими coping mechanisms, навіть не знаю, як це українською перекласти. Буду дурити свій мозок.

Він не дає мені сісти і нормально попрацювати? Чудово. ОК. Ну і не треба. Будемо використовувати техніку пʼятнадцяти хвилин.

Тобто ставимо таймер на пʼятнадцять хвилин і обіцяємо собі, що будемо займатися певною справою тільки протягом цього часу. Це ж зовсім не багато, правда? Зазвичай на таке мозок вмовити вдається. Якщо не затягнуло - чесно встаємо і припиняємо процес. Якщо ж затягнуло і відчуваємо, що можемо продовжувати - дуже добре, продовжуємо. До речі зазвичай затягує, і є можливість попрацювати бодай ще трошки, і щось таки виходить. Тож сподіваюся, що і сьогодні в мене щось вийде. Так сьогодні планую зробити і з малюнком, і з письменництво, у той проміжок часу, коли мій застосунок пише, що в мене пік ранкової активності.

О першій годині дня в мене зустріч з психіатром. Мої сподівання на неї дуже низькі, але може вдасться хоч до чогось домовитися, бо очевидно, що схему лікування треба хоч якось підкорегувати. Може він щось нове вигадає, у будь якому разі я на це сподіваюся. Бо немає вже сил терпіти це пекло, треба щось робити.

Ну а ввечері в мене тренування. Цього разу я вже не маю можливості не піти, в мене активувався новий абонемент, і я почну втрачати зайняття, якщо на них не ходитиму. Та й скільки вже можна. Треба вже робити вибір. Або ми визнаємо, що ситуація зайшла в глухий кут і треба лягати в стаціонар і не вигадувати велосипед, або треба все ж таки якось жити. Спробуємо жити.

З любовʼю, ваша Foxy

Good morning, dear community!

Today I have Napoleonic plans. A new week begins, and I'm going to it with new so-called coping mechanisms, I don't even know how to translate it into Ukrainian. I'm going to fool my brain.

He doesn't let me sit down and work normally? Great. OK. Well, no need. We'll use the fifteen-minute technique.

That is, we set a timer for fifteen minutes and promise ourselves that we will do a certain thing only during this time. That's not much at all, right? Usually we can persuade our brain to do this. If it doesn't drag on - we honestly get up and stop the process. If it drags on and we feel like we can continue - great, we continue. By the way, it usually drags on, and there is an opportunity to work at least a little more, and something does come out. So I hope that I will succeed today. So today I plan to do both drawing and writing, during the time period when my application says that I have a peak of morning activity.

At one o'clock in the afternoon I have an appointment with a psychiatrist. My hopes for it are very low, but maybe we will be able to agree on something, because it is obvious that the treatment regimen needs to be adjusted at least somehow. Maybe he will come up with something new, in any case I hope so. Because I don't have the strength to endure this hell anymore, I have to do something.

Well, I have training in the evening. This time I can't afford not to go, I have a new subscription activated, and I will start missing classes if I don't go to them. And how much can I do? We have to make a choice. Either we admit that the situation has reached a dead end and we have to go to the hospital and not reinvent the wheel, or we have to live somehow. Let's try to live.

With love, your Foxy