Лариса Ніцой: Заохочування до читання – це «совок»?
Моя книжка увійшла в Книгу рекордів України. Чи зраділа я? Так. Але радість прийшла пізніше. Спочатку я злякалася.
У світі є «Книга рекордів Гінеса», яка фіксує різні досягнення.
В Україні є своя книга рекордів України, яка фіксує те саме, але наше.
5 лютого 2019 року в українській книзі Рекордів з’явився новий рекорд з ЧИТАННЯ. 15 тисяч дітей з Хмельницького читали книгу Лариси Ніцой «Незламні мураші».
За місяць до рекорду мені приходить на Фейсбук повідомлення. Андрій Яківчук присилає посилання і питає, чи я бачила, що за тим посиланням. Ні, не бачила.
Натискаю на посилання – і завмираю. ФБ-друг виявився директором школи, а за посиланням відкрилося безліч відгуків дітей, розміщених у ФБ, письмових і знятих на відео, про МОЮ книжку.
Миттєву радість змінив СТРАХ.
Так, я злякалася. Я уявила собі, що про ці дитячі дописи дізнаються мої недруги. Останнім часом, відколи я стала виборювати своє право на український простір, мені присилають безліч листів і коментарів з критикою і брудом. Я уявила собі, що всі ці злі люди перемкнуть свою увагу на дописи дітей. Що тепер не лише мені вони писатимуть, що я дурна, а моя книжка про «сумашедших мурашей» – погана і бездарна. Що тепер вони й цим дітям у коментарях напишуть, що діти дурні, як пишуть моєму синові, а їхні батьки хворі, що дають дітям читати таку книжку і такого автора.
Я злякалася за цих дітей, нехай уже мої – загартовані, не звертають увагу, чи вдають, що не звертають, бо я все пояснила, вони в темі, а інші ж дітки не підготовлені. Здогадатися легко, як вони сприймуть, коли під їхніми дописами їх почнуть критикувати, чи писати грубощі.
Я написала директорові школи, що дуже вдячна йому, але не можу поширювати ці дитячі відгуки, і не візьму собі на сторінку цю насправді радісну звістку про читання, бо боюся підставити дітей і їхніх батьків, і цього директора, і йому влетить.
На що директор відповів, що він не один такий, у них усе місто зараз читає і виставляє ці дитячі відгуки. Що я його не підставлю, бо це ініціатива Галини Мельник, заступника міського голови – Олександра Симчишина. Галина Мельник, яка відає у місті Хмельницькому гуманітарними питаннями, сама в минулому директор школи, напередодні зимових канікул озвучила свою стурбованість, що на канікулах діти знову засядуть за комп’ютери, а вона б хотіла їх зайняти чимось цікавим. Подумала і придумала масове читання книжки «Незламні мураші».
І я злякалася вдруге. (Так, так, можете реготати. Я переживаю, чи зв’язок зі мною, з огляду на цькування мене, і негатив, який виливають на мене, не нашкодить людям).
Пишу Галині Мельник, що дякую і дуже рада такій її ініціативі, але чи врахувала вона всі ризики? – Які ризики? – питає пані Галина. – Такі, ризики, що мене критикують і критикують мої книжки. – Ну й що? – відповідає вона. – Як що? – кажу я, – почнуть критикувати і Вас. – Хто вас критикує? – питає пані Галина. – Ну, наприклад, Міністерство освіти, Іванна Коберник, шкодує, що включили мою книжку «Страшне страховисько» в шкільну програму, бо я тепер виступаю проти політики міністерства. Відповідно, вони тепер проти мене і моїх книжок. – Та то зовсім інше, – каже пані Галина, – то політика, а у нас читання. Мені ваші мураші сподобалися. Я її прочитала. І дітям сподобалися, саме через знайомих і їхніх дітей я почула про книжку. Мої співробітники її хвалять. Вона подобається дітям – і це головне. – Та ні, – перечу я їй, – те, що книжка подобається дітям, на жаль, у нас в Україні не показник, Галино Леонтіївно. У мене є книжка «Дві бабуськи в незвичній школі…» про хлопчика-візочника. Ця книжка має шалений успіх серед дітей. Вона побила рекорд: перший тираж розмели за півроку. Її перевидали і вона знову розкупилася трохи більше ніж за півроку. Книжка має успіх не лише серед дітей, а й серед учителів. ЇЇ використовують на уроках. Але це не показник для Голови українського пен-клубу Куркова, який зарізав книгу на конкурсі «Книга року ВВС», написавши публічну негативну рецензію, що книжка погана, нецікава, діти її не читатимуть. До вас причепляться, Галино Леонтіївно, чому ви взяли книжку Лариси Ніцой. Звинуватять у корупції. Ще бог знає в чому. Я не хочу бути причиною Ваших негараздів.
Галина Леонтіївна вислухала і сказала: «НАМ СВОЄ РОБИТЬ».
І закипіла робота. Всі канікули діти читали, батьки допомагали писати відгуки, малювати малюнки, знімати відео. Все складали на один інтернет-ресурс і можна було відслідкувати яка школа скільки має відгуків. Зав’язалося змагання між школами. Діти підганяли один одного до читання, щоб бути першими. Галина Леонтіївна, побачивши таку зацікавленість дітей, батьків, учителів, директорів шкіл, придумала зафіксувати рекорд. До процесу долучилися фахівці «Рекордів України». Була проведена величезна робота з заохочення дітей до читання. Заохочення, а не примусу, бо не всі школи читали, не всі садочки. Участь ЗАХОТІЛИ взяти ті батьки, яким стало цікаво. Захопившись змагальним духом, долучалися все нові учасники. Вболівали всі: діти, учителі, батьки, директори.
5 лютого місто Хмельницький встановило офіційний рекорд з читання, залучивши до читацького флешмобу 15 тисяч дітей.
Сьогодні я щаслива.
На жаль, як я й передбачала, я вигрібаю критику, що така акція – це політика, що це совок.
Дивуюся такій реакції. Невже всі люди у світі, які цікавляться книгою рекордів (найпоширеніша книга після Біблії) – це політики? Невже всі процвітаючі європейські країни, які заохочують до читання своїх громадян, які мають державну підтримку читання – це совок?
Дякую недругам, що продовжуєте чмирити лише мене, а не дітей-учасників та педагогів.
Колись наше суспільство одужає. Колись ми навчимося радіти досягненням українців. Навчимося хвалити один одного за маленькі успіхи і великі.
Зовсім скоро наш простір стане українським. Мене припинять цькувати і я перестану переживати, що дружба зі мною комусь нашкодить.
А поки що ЧИТАННЯ відбулися !!! Україна має новий РЕКОРД. Усіх люблю ))
Джерело: Larysa Nitsoi