Моя Фрося.

Початок сьогоднішньої історії має трагічне і трохи містичне забарвлення. Мій тато пішов у засвіти після чотирьох років боротьби з онко хворобою. Він відмовився від лікування в лікарні, бо знав що то вже немає сенсу при четвертій стадії, і взагалі не роздивлявся лікування всілякими "народними" засобами у ( здебільшого) шарлатанів. У цей час він користувався постулатом, який примирив його з неминучим відходом у вічність - "Все що колись народилося - обов'язково колись помре. Немає нічого вічного на цьому світі, окрім пам'яті". Єдине його прохання до нас було - зробити його дожиття щасливим. Тож зрозуміло, що ми не відмовляли в жодній його забаганці. Увесь час його хвороби поряд з ним кожну хвилину була його улюбленця кицька Люська ( принцеса, яку принесли з смітника, але яка стала повноправною хазяйкою квартири). До своєї смерті він готувався завчасно, тож розпорядження ми отримали дуже детальні. Однією з вимог було - відсутність попа при похованні. Але коли прийшов цей час - в похоронному бюро сказали що це обов'язково і ми не дуже задумуючись ( якось не той стан був) - оплатили послугу відспівування. В день поховання отец Іван, настоятель єдиної української церкви в нашому куточку, був в дальньому від'їзді, тож прислали того що був вільний на цей час. І під час відспівування, саме як почав окурювати ладаном - у тата відкрилися очі і взагалі змінився вираз обличчя. Всі присутні зашепотіли що забере когось із собою, що це вже стовідсоткова прикмета.
На похороні у рідних не той стан щоб прислухатися до людських пересудів, але через тиждень помітили що захворіла Люська. Виявилося, що в неї також онко і рівно на сороковини тата вона пішла у засвіти, на райдугу, у свій котячий рай. ( Не знаю куди саме, але чомусь думаю що вона поряд із своєю любимою людиною).
Через місяць дзвінок від доці -"мама, в тебе ж зараз нікого немає із тваринок - врятуй кицюню. У титулованих батьків народилося киценя вибраковка, і колір не той, і вуха не лежать. Його викинули, воно не виживе на вулиці, загине. Я тобі зараз скину фото, щоб ти глянула яке воно гарнюньке і як його шкода 🙏". "Яке фото? Я ж знаю що воно вже в тебе в машині 🤣 Вези вже, візьму, нехай живе ".
Ну красою це назвати було важко, воно було хворе і брудне, але очіська - інопланетянки 😍

З того часу іде вже шостий рік, як ця кицюня підкорила собі двуногу кормилицю, чухальницю і виконувачку всіх забаганок. Із "гидкого каченяти" виросла розкішна кицька - красуня і розумняця, яка приймає участь в моїх розкладах.

З якою ми не одну годину провели в "укритті" в коридорі.

Яка полюбляє читати книжки ☺️

Фрося робить мене найбагатшою людиною, бо в мене є найкращий друг, журнал смішних картинок, обігрівач, антидеприсант, знеболюючий препарат, пилозбірник, тепла і пухнаста ковдра. І все це уособлює в собі лише один пухнастий хвіст ☺️

_{Posted using SteemMobile}