Емоційний шок та сильний стрес на роботі
Слайд з презентації на тренінгу від ООН Жінки — про важливість збереження психічного здоров’я нації
Тиждень тому я пережила шок. Не надто короткий, не надто тривалий, але інтенсивний. Мені всадили не те щоб ножа у спину, а так, лезо від мультитула. Всадила колега, особа, яка йшла позаду. Підступно і неочікувано. Хоча й сплановано заздалегідь. За допомогою прийомів введення в оману, виклику в мене дружніх поривів, прохань про допомогу з усім підряд, розведення мене на щирість, мімікрування під слабеньку ідіотку і жертву обставин, тотального запудренням мізків оточенню, пускання пилу в очі, клянчання і бідкання.
Рана від мультитула — це вже не легкі тілесні, але й далеко не тяжкі. Всього лише середнячок (як там пише Кримінальний кодекс? тілесне ушкодження, що спричинило значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину). Ну, десь так і було: я тиждень спала на третину менше, бо мене приголомшив рівень підступності, щоразу виривала зі сну агресія на себе, що не розпізнала зла у свій бік; їла на третину менше, бо все хотілося ригати. Бачила на третину менше добра навколо, бо на мить здалося, що всі гомо сапієнси — просто наволоч, якою керують гроші та ілюзія влади (ахаха, оце от особливо смішно).
Але та хвиля підтримки, яка накотила на мене від десятків людей, продемонструвала: добро є, справедливість є. І самодурка тут абсолютно не я. Я подякувала кожній колезі, яка написала мені чи прийшла і сказала все усно. Це були жінки, лише жінки, жодного чоловіка. Але згодом я отримала море підтримки і від чоловіків, вже не пов'язаних зі мною роботою. Свого чоловіка. Свого найкращого університетського друга. Ціную.
Такий вже світ: інколи трапляються клоунеси і клоуни на життєвому шляху, що ж поробиш. У нас цілий президент — блазень, пана Генерала вирішив нагнути. Генерал прогнувся, але не зламався. А я тим паче не всралась ламатись: бо де президент, а де лушпайка з тупим мультитулом. До речі, я вірю: коли (не якщо!) Залужний вставатиме, то так переїбе своїх кривдників, що полетять зуби, і навіть вставлені у дуже дорогих стоматологів. Полетить їхня пиха і їхні маски. Чи мститиму я? Ще не знаю. Це ніколи не було моїм стилем. Але тут прямо хочеться.
Дивуюся собі трохи, як філігранно я змогла стримати напади гніву (так, так, раніше не могла, а зараз обросла товстою шкірою). Ох, ця дорослість))) А було б весело трохи випустити пару, заробити якийсь адмінштраф, чи що))) І якби мене запитали: "Was it worth it?", я б із насолодою розтерла забитий кулак, закотила очі та зацитувала Еріка Картмана: "Totally".
Ви не в курсі, яка я спеціалістка на роботі, тому не зможете оцінити ситуацію. Але, принаймні, я виписалася, і мене ще на йоту легше:)
Upvoted! Thank you for supporting witness @jswit.
Випустити свої емоції завжди корисно і справді стає легше, ще одна функція наших блогів, окрім заробітку/підробітку/пенсійних вкладень (потрібне підкреслити) і архіву спогадів (це моя особиста фіча).
Ахрєнєть...
Я в шоці (це якщо зовсім культурно)...
Ну, як мінімум, позов до суду я б точно подав і вичавив зцієї ситуації максимальне покарання від держави. А далі хз, варіантів помсти безліч, та чи принесе вона очікуване "удовлетворение"?
А агресію треба розрядити (груша, крик на природі, тарілки і тд...) а то ясність розуму дуже страждає під її впливом.
Це не судова справа, це справа честі. Тим паче, ми не в США) В нашій країні немає прецедентів щодо подібних випадків. Але і я не звільняюся, поки. Мені важливо показати свою силу, попри все. А вже коли не вийде і впаду остаточно, відпочину і почну все спочатку. Я ж Овен, дуже вперта)))
Мені шкода ту дуру, що вирішила з тобою зв'язатись...
Я як овен прекрасно тебе розумію. Помста як і щастя любить тишу тому не пиши більше на цю тему. Не має чого зайвий раз створювати на себе компромат. Впевнений що помста буде ще тією, ох якою солодкою...
Боже, скільки мерзоти виповзло у такий страшний і важкий, для людей і для країни, час!((( Тримайся, сонечко! Хай бумерангом все повернеться на твою кривдницю!!!
Співчуваю, Юля. У мене була така ситуація в 2011 році, коли я взяв в лютому в управління магазин-банкрут з боргами, а влітку він під моїм керівництвом став самим успішним серед 186 подібних. Та до осені один підлабузник мене "підсидів"(як я тоді подумав), і власник бізнесу сказав мені:
"Богдан Васильович, або їдете зі мною відкривати інший магазин з нуля в іншому місті, або залишайтеся...але директором уже буде Є.В."
Я дуже не хотів їхати та довелося. Проте врешті це вийшло на благо, бо я тоді продовжив ріст і заробляв ще більше, побачив країну, а Є.В. залишився лише директором одного магазина в маленькому містечку. Та й то на якийсь час, бо бізнес той давно захерів.
Тож може доля зараз просто хоче виштовхнути тебе до чогось кращого, в інше місце? Те, що я сприйняв тоді, як несправедливість, насправді ж було тим, що власник бізнесу більше цінував мене, як спеціаліста, і навіть шляхом шантажа хотів, щоб я не залишався в провінції, а поїхав працювати далі з ним. Можливо, скоро проявиться якийсь (звісно по іншому) та все ж позитивний аспект і в твоїй долі, який ти поки не помічаєш через емоції.