Наша дружба починається з посмішки!

Привіт, я з України!

Щодня, виставляючи свої нові вірші на порталі "Вірші ру", зустрічаюся з друзями з усього світу. Вони питають, як я виживаю... Щоразу я їм відповідаю, що завдяки друзям та віршам.

Це своє привіт мені прислали друзі, які тимчасово проживають на території Німеччини.
Вони досі немає жодного дня, щоб не згадали про Маріуполь... Хоча на фото я бачу їхні щасливі обличчя після купання в басейні.

А це моя онука відпочиває з мамою на річці.
Звичайно, це не Азовське море, але все ж таки - водоймище.

А це вітання і чарівну посмішку мені надіслала подруга з Іспанії, місто Леон.
Вона спочатку жила в Італії, а тепер, коли до неї поїхали з Маріуполя діти з онуками, вона разом із ними поїхала до Іспанії.

Навіть не віриться, коли я з нею розмовляла скайпом - вона була вся в сльозах, чекала онуків і дітей. І ось така вона зараз – діти та онуки живі!

Олена, так її звуть, викладала колись у моїй школі ритміку, навчала дітей бальним та народним танцям.

Нехай усім друзям стане світліше від посмішки...

Дякую, що зазирнули до мене...

Запрошую до свого читального залу, хочу познайомити зі своїми новинками:

В правильности разные мы очень,
Но в безумствах до того близки,
Что сердцам не хватит долгой ночи,
Чтобы настучаться взапуски!
Илахим

Понимаешь, снова ночь - впустую...
День сурка и утро суеты...
Правил нет, они не существуют,
Прежний, новый - это только ты.

Да и я для мира не такая,
К черту планы, соскребая лёд,
Отпускаю сердце, отпускаю...
Пусть встречает то, что подойдёт.

Лишь оно преград не переносит,
Лишь любовь щедра на склоне дня.
Слёзы - продолженье удовольствий,
Нежность - продолжение меня.

У любви задача непростая,
Помоги решить задачу ту.
Как во мне всё глубже прорастая,
Верить в то, что я перерасту?

Я привыкла подниматься вместе,
На двоих раскисла полынья.
И для действий - нет противодействий,
Заболела "физика" моя...

Нет лекарств - от выдоха до вдоха,
Если в песне нашей - хвост трубой.
Потому что - хорошо ли плохо,
Как умею, я дышу тобой.

Где-то там - остался одуванчик...
Всё сгорело, лучше не смотри...
Кто-то скажет мне:

• А был ли мальчик?
• Был и есть...Он у меня внутри...

До нової зустрічі!

Ольга Зоря