Думати про хороше – жити, творити, ремонтувати душу.

Прокинулася, слухаю пісню в планшеті на ютубі:

ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ, ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ,
ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ СПОВНА.
ЗА СОНЦЕ, ЗА НЕБО, ЗА БІЛУ КАЛИНУ,
НА СВІТІ ЄДИНА ВОНА...

Словами цієї пісні хочу звернутися до всіх своїх земляків, які сьогодні живуть у містах України, до тих, яких розкидала війна по різних країнах та куточках.

Ранок у мене завжди починається з перегляду матеріалів про своє місто Маріуполь, вдивляюся в обличчя людей на фотографіях, яких шукають їхні рідні.
Заходжу в групи Маріуполь зараз і Маріуполь. Пошук

Дивлюся на жінок, що плачуть, і плачу сама...

Бачу і такі оголошення, мабуть, нових ,господарів міста:

Господи Праведний... Про яку зброю йдеться?
Хто з тією зброєю зможе стріляти по літаках та танках?
Та й чи залишилися люди в цих будинках, які я бачу на знімках?
Мирні жителі, як нещодавно ми, що залишили місто під артобстріл, під вибухи бомб, під час вуличних боїв, сьогодні продовжують радіти за виживання - це ті, хто не знає, як можна виїхати?
Сьогодні теплий день, сонечко усміхнене, вітерець легкий.

На городі моєї свахи розцвіли квіти: тюльпани, нарциси.

Уже цвітуть груші та персики, відцвіла абрикоска!
У цей час у Маріуполі я любила вранці блукати берегом моря, милуватися дикими квітами та зеленою травою.

Кажуть, що коли зачиняються одні двері - відчиняються інші...

Так хочеться вірити, що все ще буде, теплий вітер ще подує, весну і любов начарує, щастя перегорне ... наново!

Так співається у пісні...

Я рада, що зараз зі мною донька, зять та онука Сашенька. По телефону спілкуюся з онуком.
Сьогодні мені додзвонилася невістка з онукою Анютой. Говорили по скайпу, онука так зраділа і почала відразу копіювати мій сміх... Ми з нею розминулися трохи. Вони поїхали, а я приїхала. Анечка почала просити маму, побачивши мене: Поїхали до Баболи!))

Цілувалися з Анечкою через відстані!
Домовилися, що влітку побачимося... вже трохи лишилося...
Сьогодні я сказала, що після всього, що пережила потрапила, немов у рай...Турбота та увага, світло та тепло.
Донька та онука після лікарні привели мене до ладу, щоб я мала божеський вигляд!
Сашенька сфотографувала мене для історії...

Життя вимірюється не кількістю вдихів і видихів, а кількістю тих моментів, коли від щастя захоплює дух.

Ольга Заря

Дякуємо моїй групі підтримки, що читаєте, що співпереживаєте, вірите разом зі мною у перемогу Добра над злом...