Зима прийшла - дітям радість

Снігу зі вчора нападало ще більше, перетворивши вид з вікна на справжню зимову казку (забігаючи наперед скажу, що на дорогах було все не так гарно, бо за нульової температури варто було автомобілю хоч раз проїхати по ґрунтовій дорозі (хоч навіть підсипаній щебнем чи битою цеглою, там утворювалося справжнє болото). Але це було пізніше, а зранку ми милуватися засніженими видами з вікна, коли я повідсував штори. А Маркіян вже із самого ранку почав виклянчувати про в мене прогулянку на санчатах (бо Даринка пішла до школи, там нарешті відремонтували насос і її коротке онлайн-навчання завершилося), але я просто не міг це зробити, поки не зробив хоча б частину роботи. Домовилися про те, що вперше цього року дістанемо санчата і підемо на прогулянку після того, як Даринка повернеться зі школи.

Так і вийшло. Я попрацював до обіду, ми пообідали і якраз Даринка прийшла додому. Тут Маркіян з порога спитав, чи сестра не хоче іти кататися на санчатах, Даринка погодилася і почекали, поки Маркіян одягнувся. Я ж дістав із верхніх полиць стелажа в гаражі їхні санчата, протер від пилюки і ми поїхали. Я тягнув їх обох, спочатку санчата були в кожній руці, потім зробив міні-потяг - я тягнув Даринку, вона Маркіяна. 😊

На цьому фото добре видно те, що я згадував раніше - дві заповнені болотом колії, які утворилися від того, що там проїхало декілька автомобілів. Довелося постаратися, щоб санчата туди не з'їжджали. Але загалом ліс бу дуже красивий, а діти були щасливі, що нарешті катаються на санчатах. Хоча діти хотіли в першу чергу з'їхати з гірки, то ж туди ми і пішли. Але невеличка гірка (яка в дитинстві для мене була страшенно крутою), останніми роками дуже сильно заросла кущами та деревами. Раніше там паслися корови та гуси, і хоча вони залишали після себе не надто приємні сліди, в які можна було вляпатися, все ж трава на їхніх пасовищах завжди була низенькою і ніяких кущів. А за відсутності корів - то хіба косити. А хто ж буде косити, якщо свої ділянки часу немає косити? Дядько, що живе біля дитячого майданчика, і так добру справу робить, що регулярно обкошує його, крім свого подвір'я. А решта схилу з кущах, за винятком вузької стежки. От по ній ми і спробували з'їхати, але вона була дуже звивиста і Даринка з'їхала в густий сніг і набрала снігу в чоботи, бо погано стягнула халяви (недодивився я, вже забув за рік, що перевіряти треба 🙁). Маркіян же перевернувся. А ще я забув, що йому не можна робити фізичних навантажень чи бігати, доки не проп'є повністю курс ліків від скарлатини. В свою чергу, я теж не міг під гору підніматися, бо з самого ранку страшенно боліла голова, навіть дві випиті таблетки лише приглушили біль і варто було смикнутися, як в голову наче хтось цвях забивав.

Але оскільки ми тільки пробули на вулиці близько десяти хвилин, то Маркіян дуже сильно протестував, щоб іти додому, бо він чекав цього з самого ранку. То Даринка пішла сама, бо ж від снігу в чоботах ноги стали мокрі, а я ще трохи покатав сина біля хати, щоб він отримав часткову сатисфакцію від того, що не покатався нормально з гірки.

Завтра ще сніг має бути (ввечері навіть свіжим притрусило), то ж дай Боже здоров'я, щоб мене не боліла голова (я сьогодні навіть тиск був змушений поміряти, що роблю дуже рідко, бо справді почував себе погано. Але тиск не був межах норми і не міг спричинити такий біль голови, а що саме було не знаю 🤷‍♂️), то підемо з ними на гірку трохи далі від дому, якщо все буле добре (це вже я про інші обставини, крім здоров'я).