Вагонка, картопля, вечеря

Майже “Їсти, молитися, кохати” — це я про свою дещо дивну назву допису “Вагонка, картопля, вечеря”. Але я просто хотів уникнути слова “день” у назві поста, тож ось таке щось у мене й вийшло. Або зорієнтуюся вже на фото, які планую вставити у свій допис. Ну, по факту, коли я допис допишу, то час буде минулим, і речення матимуть форму: “фото, які я вважав за потрібне, вставив у свій допис”. 😁 А зараз я вже хочу спати, тому хочу закруглитися і зробити це все пошвидше.

Тож — вагонка. Розпочнемо з цього. Нарешті почав прикріпляти вагонку. У суботу з’їздив на місцевий ринок господарських товарів, купив кляймери — спеціальні кріплення для вагонки. І виявилося, що електростеплер, на який я так нарікав, що дарма його купив, таки мені пригодився. Тому що цвяшки, які йдуть у комплекті разом з кляймерами, дуже незручно забивати — вони маленькі, і моїми не надто тендітними пальцями важко їх тримати. Але в кляймерах є також отвори під степлер — спеціально, щоб прибивати їх ним. Тож я розібрався, нарешті, з вагонкою.

Звичайно, без того, щоб кілька разів не протупити, не обійшлося, але зрештою великих факапів у мене не сталося)). Розпочав я, мабуть, із найскладнішого шматка — де багато зарізів під різними кутами, та ще й примикання до балки відбувається. Тобто треба різати вагонку по всій довжині, а це майже три метри. Тож таке... Але зате, якщо щось протупиш, можна замаскувати, тому що цей куточок у мене точно буде заставлений якимось комодом, тому особливої уваги ніхто не звертатиме.

А ще я вдруге покропив картоплю. Минуло десь два тижні після першого разу, тому що колорадські жуки не сплять. Старі жуки з минулого сезону повідходили, відклали яйця, і з них вилупились молоді вже. Я побачив перших молодих жуків в суботу. А сьогодні вони вже повиростали до розміру корів. Деякі жуки були просто гігантські, деякі дрібні, але якби я сьогодні не покропив, то, гадаю, за кілька днів половину картоплі вони б з’їли.

А за те, що я сьогодні був такий молодець і багато працював, дружина приготувала смачну вечерю: насмажила кабачкових оладок і приготувала салат “Цезар” — щоправда, з певними модифікаціями. Оскільки єдиний “Айсберг”, який зійшов у теплиці, або здох, або його щось з’їло — я вже забув що саме сталося. Тож, коли на городі повно свого салату, хай і не айсбергу, якось марнотратно виглядало б ігнорувати його. А “Айсберг” — недешевий сорт. І це все одно було смачно. Заміна не вийшла гіршою. 😊

Отож я втомився, позіхаю — тому пора спати. На добраніч усім! Мирної ночі.