Немиті вікна

Привіт, друзі!

Здається, я вже неодноразово згадував, що наш будинок розташований біля дороги, яка замощена своєрідними вапняковими кругляшами — відходами виробництва вапна. Звісно, зверху все присипано щебенем, але каміння все одно постійно виходить на поверхню. Та й сам щебінь дуже пилючний, особливо коли довго немає дощу.

А сухо в нас було майже весь останній місяць, а то й довше. Дощів практично не було, тому пилюка стояла страшенна. Зараз, після кількох дощових днів, ситуація трохи покращилася. Дощі були не безперервними — то вночі пройде, то вдень трохи покропить, але пил прибило.

Проте вікна залишилися брудними. Пил осідав на них увесь цей час, а мити їх не було сенсу. Та й до того руки якось не доходили. Коли навколо така курява, то щойно помиєш — і все знову стане брудним.

Сьогодні я хотів сфотографувати красиві півонії, які дружина підготувала на завтра. Завтра в нас останній дзвоник, і Даринка понесе своїй класній керівниці букет із півоній.

Увечері дуже гарно сідало сонце. Світло було просто неймовірне, а півонії на підвіконні виглядали особливо красиво. Думаю: «Треба сфотографувати». Сфотографував. Але тут одразу стало помітно, що вікно не надто чисте.

Втім, це добре ілюструє нашу реальність. Просто встигнути все неможливо. А іноді просто не хочеться це робити, коли знаєш, що за мить знову буде безлад. А трапляється постійно, коли в тебе малі діти.

Я теж не люблю, коли в будинку безлад. Але діти щодня створюють новий фронт роботи. Буває, тільки пропилососив, прибрав — а вони вже насмітили печивом, хлібом, соломкою чи ще чимось. Іноді дивишся на це все й думаєш: «Навіщо прибирати, якщо через годину знову буде те саме?». Але я переважно прибираю, коли маю час. Це дружині ліньки, точніше їй банально бракує на це сил, бо діти більше до мами звертаються, ніж до тата. І це теж реально виснажує - постійно щось комусь відповідати, не кажучи про допомогти, одягнути, нагодувати, розважити (бо їм завжди нудно).

Ще сьогодні в нас була несподівана гостя. До Даринки приїжджала однокласниця разом із мамою (яка їхали до родичів, що живуть неподалік). І тут виявилося дещо цікаве. Ця дівчинка вже близько пів року вчиться в їхньому класі, але якось раніше не було нагоди ближче познайомитися з її батьками.

І от потім, коли ми з дружиною говорили про це (бо я косив в той час газон) з'ясувалося, що ми колись тусили в одній компанії з татом дівчинки.

Напевно, так часто буває, коли діти підростають. У молодшому віці все простіше: є батьки, є діти, а дитячі знайомства зазвичай не виходять за межі часу спільної гри. Але коли діти стають старшими, їхня дружба вже перестає бути просто грою в пісочниці.

Тоді й батьки починають більше спілкуватися між собою, придивлятися не лише до друзів своїх дітей, а й до їхніх родин. І раптом виявляється, що колись ви разом вчилися, гуляли одними вулицями чи навіть ходили на ті самі дискотеки.

Таке вже життя. Світ виявляється набагато меншим, ніж здається.