Юрій Касьянов: Без перехідного диктаторського етапу нам не обійтись
У стародавньому республіканському Римі посада диктатора була такою, на яку призначали, строго обмеженою в часі – не більше 6 місяців, і не абсолютною. Диктатори призначалися з числа консулів для виконання чітко прописаних суспільно-необхідних функцій, серед яких «забивання цвяха в храмі Юпітера», проведення ігор та судових процесів, придушення заколотів, ведення війни, і – що нам особливо цікаво – «для проведення законів і для приведення республіки в порядок».
Згодом диктатура переродилася в форму одноосібної монархічної влади, і придбала однозначно негативний характер, протилежний демократії. Демократія, республіканська форма правління, поділ влади і дотримання прав людини стали основою сучасного цивілізованого світу, до якого ми зараховуємо й Україну.
Однак фактично ми маємо в нашій країні олігархічну форму правління. Влада знаходиться в руках найбагатших родин, які привласнили колишні радянські підприємства в лихі дев’яності роки. Ці сімейства обслуговує чиновницький стан, що живе за рахунок подачок зверху, грабунку бюджету, присвоєння митних зборів, податків і хабарів.
В нашій олігархії або клептократії (клептократія – влада шахраїв) демократичні інститути є формальними, імітаційними. Ну як електронна матриця у фільмі «Матриця», яка імітує реальне життя, хоча є всього-на-всього комп’ютерною програмою. Так і у нас – результати голосування визначаються фінансовими вкладеннями в підконтрольні ЗМІ, в рекламу, в державні соціальні програми напередодні виборів, і просто «в гречку». Ніякого змагання ідей, програм, команд, особистостей під час імітаційних виборів не відбувається. У кращому випадку ми спостерігаємо конкуренцію олігархічних родин за близькість до державного корита.
В умовах клептократії поділ влади є ще однією фікцією. Насправді править найголовніший шахрай, званий «президентом», який шахрайським способом контролює парламент, уряд, суди, прокуратуру, і засоби масової інформації. Не всі, звичайно, і не всіх, тому що, на щастя, впливових шахраїв у нас досить багато, і кожен із них бореться за свій шматок суспільного пирога.
Існуюча олігархічна/клептократична система неоднорідна, її роздирають внутрішні протиріччя, а простіше кажучи нескінченна жадібність її учасників. Час від часу хтось із особливо жадібних пробує грати не за поняттями, бере більше, ніж йому належить, система втрачає стабільність, і трапляється революція, яку ініціює доведений до краю нижній стан, але очолюють її клептократи проти клептократів.
Таким чином олігархію не подолати. Її також неможливо змінити, замінити, демонтувати за допомогою демократичних інститутів, які просто не працюють. А будь-які спроби створити альтернативні олігархічним політичні сили або купуються відразу на корені, або пускаються під прес державної репресивної машини.
Перемогти олігархію можна тільки масовим рухом, спрямованим проти нових феодалів. Не проти корупції, тому що корупція – це кровоносна система клептократії, її не можна ні зменшити, ні ліквідувати без ліквідації самої клептократії. Не за хороші закони – бо будь-які закони в умовах клептократії пишуться для того, щоб їх обходити. І не за те, щоб провести в парламент або в президенти «правильних людей», оскільки олігархічна система розбестить практично будь-яку людини. Або вб’є.
Єдиний для нас варіант – масовий рух, яке призведе до влади морально чистих вольових людей, які за короткий, жорстко окреслений термін виконають функцію прогресивного диктатора «для проведення законів і для приведення республіки в порядок». Звучить майже фантастично. Але якщо древні римляни могли, то чому ми не зможемо?..
Без перехідного диктаторського етапу розчищення авгієвих стаєнь нам не обійтися.
/ Написано 2 березня 2018 року/
Джерело: Юрій Касьянов