Віктор Небоженко: Навіть покірна Білорусь готує втечу з путінського майбутнього

Про ставлення Кремля до подій у Вірменії.

На думку Кремля, всюди, де більше ста людей збираються і обговорюють гострі проблеми, в країнах колишнього СНД, – це прихована провокація проти Путіна, це потенційні вороги Росії. Скрізь, де люди радіють свободі і перспективам змін – це початок Майдану. Скрізь, де люди забувають, хоч на тиждень, дивитися російське телебачення – це зрадники і вороги Кремля і з ними треба боротися. Тому Кремль приречений на підозрілість («рука Вашинґтона») і вороже ставлення до будь-якої форми соціально-політичного протесту і змін у сусідніх країнах. У кращому випадку, перша реакція Кремля зарозуміло-загрозлива: нікуди вони від нас не подінуться і ми всіх задавимо.

Не впоравшись з українським Майданом, Кремль з жахом розуміє, що і Вірменія – це нові приниження і конфлікти для Росії і Путіна. Навіть якщо Кремлю вдасться перехопити ініціативу, вкрасти перемогу вірменського народу, як в Україні після Майдану, Путін все одно не буде спокійний і задоволений. Точно так, як ціною окупації Криму і Донбасу, Кремлю вдалося вкрасти перемогу Майдану в українського народу і поставити при владі гірших з найбільш підлих, цинічних українських політиків-бізнесменів. Але і ці українські прем'єри-бізнесмени, президенти-олігархи, депутати, міністри-корупціонери, змушені дистанціюватися від Москви і шукати собі нових господарів. Бо вони прекрасно розуміють, що у союзі з «путінською Росією» у них немає майбутнього. І Путін чудово розуміє, що нічого, крім погроз, підкупу, інтриг і провокацій йому нема запропонувати Вірменії, Казахстану, Білорусії. Тим більше – Україні. Це прекрасно розуміє і «п'ята колона» в Україні і проросійські ЗМІ. «Путінська Росія», як колись «миколаївська Росія», перетворилася на жандарма всій Євразії. Від Великої Британії до Кореї Кремль проводить агресивну політику розколів, консервації заради збереження гірших традицій часів холодної війни.

Події у Вірменії гостро поставили перед Путіним найболючіше питання його влади: як жити і панувати далі. Майбутнє самої Росії постійно скорочується, як «шагренева шкіра». Парадокс – у Росії є могутня історія і коротке майбутнє. І те, що загрожувало тільки Україні, зараз є реальною загрозою і перспективою самої Росії. Тому Путін добре розуміє, що у Кремля немає спільного майбутнього з Україною, Казахстаном, Грузією і Вірменією. Навіть покірна Білорусь готує втечу з путінського майбутнього. Вона не може йому віддатися, бо хоче мати майбутнє і співпрацювати з усім світом, а не опинитися в «обложеній фортеці» разом із Росією.

Саме відсутність привабливого майбутнього для своїх країн змушує навіть самих терплячих прихильників Росії і друзів Путіна дистанціюватися від політики Кремля. Теж саме, об'єктивно, чекає і Вірменію. Її не влаштовує «український шлях» зради місцевих політиків-олігархів Майдану, але й «оксамитової революції» теж не буде. Для цього у Вірменії повинен бути свій авторитетний і чесний Вацлав Ґавел, а не який-небудь місцевий Порошенко, або повинні бути традиції демократичного розвитку, як в Чехії. Але так як цього всього немає, то Вірменії належить відчути на собі весь арсенал підлої політики Кремля, якому нічого втрачати і нічого запропонувати привабливого для Єревана. Зате є чим інтригувати, погрожувати і мстити. Кремлю заради збереження свого консервативного впливу в цьому регіоні не шкода Вірменії. І потім не кажіть, що ми вас не попереджали.

Джерело: Віктор Небоженко