Melankcholy/Меланхолійне

I like to sometimes watch my old posts on the steem. They cause me some kind of nostalgia in me. In the course of constant volatility, updating information when everything on your monitor blinks at the speed of the cursor - reloaded the page and already the previous information is not relevant. And once you wrote something, thought about something, somewhere in a certain period of your life you actually lived to what is written 😔
Sometimes it seems to me that old posts live their lives. They put on the wall in their frames their apvotes, as military certificates, boast of one to one by their number, sit in their rocking chairs, and grumble themselves to the old man: "Here are the posts left. Here's our time. "
But life is moving, and in order to be successful, you have to tap on the keyboard a new "kreetif", under the accompaniment of a flashing cursor

Я люблю деколи переглядати свої старі пости на стімі. Вони в мене викликають якусь певну ностальгію. В час постійної мінливості, оновлення інформації, коли все на твоєму моніторі моргає зі швидкістю курсора – перезагрузив сторінку і вже попередня інформація не актуальна. А колись же ти щось писав, про щось думав, десь якийсь період свого життя ти власне жив тим, про що написано 😔
Деколи мені здається, що старі пости живуть своїм життя. Вивішують на стіну в рамочках свої апвоти, як бойові грамоти, хваляться одне перед одним їхньою кількістю, сидять в своїх кріслах-качалках і бурчать собі старчески : «От шо то за пости пішли. От у наше время».
Але життя рухається, і щоб за ним вспівати, мусиш настукувати на клавіатурі новий «крєатіф», під акомпанемент миготливого курсора

Painting: Salvador Dali "The Persistence of Memory"
Картина: Сальвадор Далі "Постійність пам'яті"