The Diary Game : Мандри по Варшаві

Привіт усім.

Вирішила зайти на стім, глянути що тут, а не змогла. Дивно, у Польщі начебто заборон немає, тож я зайшла через впн.

Зараз ми з мамою у дітей в Ченстахова, то ж є час та можливість написати допис. Бо до цього ми були у Варшаві, ходили гуляли, відвідували все що можна, а потім приходили в номера та спали без задніх лап.

Особливо і не знаю що писати, хіба що про враження, так їх багато. Відвідували ресторани, кав'ярні, були на площі Парадів у палаці Культури та науки. Той палац такий величезний та високий, велетень, ми піднімалися на тридцятий поверх та дивилися на Варшаву з висоти пташиного польоту.

У палаці знаходиться багато чого, кінотеатр, магазинчики з сувенірами, театр та інше. Ми піднімалися на гору ліфтом, а він так швидко їздить, аж вуха закладає. Швидко проте тихенько.

Після відвідування палацу Культури та науки ми ходили у грузинський ресторан, куштували хачапурі по аджарські, шашлики з баранини, кебаб, лимонади грушевий, крем-брюле, виноград. Ото смачно, смаковищно капець. До того ресторану завжди велика черга та Віка з Дімою резервували для всих нас столик за день до нашого приїзду, навіть коли ми прийшли у ресторан о восьмій вечора, наш столик був ще зайнятий. Тож ми трохи чекали доки люди не підуть. Тим часом відвідали місцеві красиві місця, а потім повернулися до ресторану. Коротше я почуваю себе як ото "дурне поїхало в турне", вражень повні кишені, все такі гарне, цікаве, незвичне для мого образу життя. Та ми сиділи у ресторані і я подумала, блін, а люди ж так живуть і то для них звичайне життя. Відвідали ресторан чи кав'ярню, викликали болта (таксі), та всією сім'єю поїхали ситі та щасливі додому. Але для цього потрібно працювати. А я наче і працюю, пагібаю там на роботі на тих довбаних клумбах, а дозволити собі такого не можу, бо працюю за копійки 😔.

Мені ніхто не доктор, я не жаліюся, то просто думки у голос, бо ну а чому так? Тут всі люди так живуть, а у нас так живуть лише депутати. Жалко що ми так живемо українці, принаймі більша їх частина.

Коротше діти нас з мамою розбалували за пару днів, так що я вже думаю, а чи потрібно мені взагалі повернувшись додому іти на свою роботу😁. Подивилася я на все оце та стимул з'явився жити, реально жити. Мабуть мандри для того і є, щоб побачити світ та подивитися на інших людей. Поляки посміхаються, щось говорять, а я все розумію, але не спілкуюся, або на українській. Дуже багато націй тут, як і в Києві, столиця є столиця і тут складається таке враження що всі люди заможні, ну а якщо не заможні, то хочаб раз на тиждень можуть дозволити собі такі відпочинки. Ми навіть одного разу на місяць такого не бачимо, нажаль. Ото з Дашкою (@darina14) забігли перед роботою в якесь кафе "судорога", наспіх ковтнули каву і далі в режимі онлайн на відстані. Бо робота, а у Дарини аж дві роботи... Коротше, не будемо про сумне, а після грузинської кухні пішли ми гуляти по Варшаві, що цікаво, там так багато поліції, охорони, люди ходять собі спокійно можна курити будь де, головне сміття не залишати після себе. Швендяли ми по місту, гуляли, а потім пішли у Старбакс. Круасан з мигдалем, з шоколадно-горіховим кремом, фісташкова кава, мммм.... Залиште мене тут назавжди! Дуже смачно, солодко, приємно.

Писати багато що, але якщо чесно не має бажання стирчати в інтернеті, сьогодні ми у дітей вдома, в Ченстахова. Мама моя зранку наварила українського борщу, Діма замовив батон часниковий, (як наші пампушки), сметанки, ми наїлися та відпочиваємо. А як трохи сяде сонечко, підемо у мандри. А, вчора ще ходили з донькою за посилкою, мала замовила купу косметики та горішки макадамії, чи як вони там звуться. Виявляється цей макадамський горішок не такий і простий, його щоб відкрити треба мати спеціальний ключ. Ого, я не знала. Зараз у нас домашні посиденьки, а ввечері підемо на морозиво.

Всім миру...

________💛💙________

Все буде Україна!