The Diary Game : 10/05/2022 : Вечірка з кліщами

Вау. Повноцінний щоденник я писала рівно тиждень тому. Якраз і муляти стало: накопичується, треба виписатись...

Біль, як після Бучі – гострий, спопеляючий – я більше не відчувала. Сьогодні знову писала некролог, але якось не пропустила крізь себе, не показала сама собі емоцію. Мабуть, ресурс моєї емпатії вже вичерпується. Або психіка включає серйозні захисні механізми – хтозна.

І те саме з ненавистю до росіян: лють минула, тепер я ставлюся до них, як до хвороботворних бактерій. Тобто, просто знаю, що їх нищити або уникати всіма можливими способами. Бактерії ж ми не ненавидимо, правда?🤔

Вже з місяць турбує якась дивна аритмія: тільки лягаю вночі в ліжку і збираюся спати – серце шаліт. При чому, вдень так не буває, в стоячо-сидячому положенні не буває. А навіть ввечері у лежачому не буває. Тільки вночі🤷🏼‍♀️ Ну от і зараз так. Що це може бути?

Вибачте, що трухани на батареї. Угу, мої. Кому просто зараз є діло до етики?

Звіринець живе добре. Котики співіснують на відстані, песик окремо. Сьогодні варила останньому кашу, а він стеріг каструлю, щоб не втекла від нього. Ну і періодично намагався вискочити на плиту і глянути, а що ж там булькоче в каструлі.

Через таку його жахливу поведінку думала варити кашу в хаті. Але як згадала, що воно може збігти, а мені потім мий плиту, поставила варитися, як завжди, в літній кухні. І паралельно воювала зі Скубі-Ду.

Коли суповий набір + яловичі субпродукти як слід зварилися, я вигнала Скубі геть, щоб спокійно нарізати все на маленькі шматочки.

Потім скидала все м'ясне знову в каструлю, додала більше води, не першої свіжості подрібнену ковбасу з нашого холодильника, і засипала літром ячмінної крупи.

Каша вийшла смачна, сподіваюсь😆

Ввечері мама пішла зі мною на прогулянку зі Скубі, бо я їй розрекламувала правий берег нашої річки Смотрич, мовляв, там справжні джунглі. Так і є. Але разом з тим там царство кліщів. Але про це пізніше.

Природа на правому березі ріки Смотрич реально крута. Майже дика, всюди повалені бобрами дерева через річку, спроби збудувати дамби. Дикі качки водяться.

Отже, ми спустили пса з повідка, щоб вибігався. Але невдовзі назустріч хащами пробирався одиночний рибалка. Йо... Скубі як побачив, побіг на нього, давай гавкати, нападати... Ледь відтягла його. Не вкусив, і добре. А що, бляха, робити? Спускати пса в питомо безлюдномі місці я не перестану, бо ж де йому енергію діти. Та й таке.

Прийшли ми додому, погодували Скубі, і, думаю, дай-но огляну на кліщі. Йо... В підсумку, ми знайшли на ньому 11 кліщів. Жоден з них не впився під шкіру, бо ж Скубі прийняв таблетку проти цього паразитичного діла.

А потім зайшли з мамою до хати, глядь – по нас самих кліщі лазять! Ми давай роздягатися, трусити одяг, оглядатися. По штук 6 десь було на кожній з нас. Сподіваюся, ми виявили всіх кліщів, і жоден не заховався десь на тілі.

Гуглили ще фотки кліщів: ніби, не енцефалітні. Ну і чудово.

Одразу згадала виїзний семінар творчої молоді в Ірпені в 2018 році. Там коли показували базу відпочинку, то розказували, що он там он їдальня, он там бібліотека, а за бібліотекою – вечірка з кліщами.