Весь день до гори дригом

Треба вийти на вулицю. За вікном льє дощ, але треба. Тому що треба закрити птахів. Чи можна не закривати? Можна, чому ні. Але тоді о 4 ранку всім селищем прослухаємо спочатку хоровий виступ моїх півнів, а потім – соло моїй сусідки. Насправді, півні зранку влаштовують концерт з усіх дворів, бо наляканий окупацією, знов почав різко тримати птахів. Але її дратують саме мої. Та пофігу, зараз якось зберуся з силами та сходжу закрию. Тим більше, що вони всі в таку погоду вже й самі заховалися по своїм будиночкам.

День був якийсь ніякий. Зранку нібито почала працювати й навіть муза прийшла, але зателефонувала інша сусідка. Треба допомогти уколоти собаксу. Ну що… побігла. Бідний собакса спіймав кліща. Я ж одразу сказала - перевіряйте на піроплазмоз. Тим більше, що сеча темна, тут й гадати особливо не треба. Але у нас же всі все знають. Універсальний метод лікування - дати горілки. Ах ти ж єтить! От ти собі горілки налій, коли загинаєшься! Ітог - тиждень в клініці, рахунок - як за купівлю літака, собакса ледве живий. Ну добре, хоч живий.

Поки ходила, собакса Бакс влаштував... навіть не знаю, як це назвати. Мабуть такі деверсією. Цей вумник вміє відчиняти двері й це справжній трешак. Тому я завжди бігаю з ключами. У мене це вгазалі вже на рівні рефлексу - зачинити двері на замок. Що на мене сьогодні найшло - не знаю. Повертаюся від сусідки - всі собакси у внутрішньому дворі. Ну й Ромашка теж тут. Це їм всім пощастило, що вона старенька й зубів у неї майже немає, може лише лапою когось прихлопнути. Бакс швидко зрозумів, що зараз щось буде й змився.

А от моя Муза вже пакувала валізу й гордо звалила до автора, який не стрибає, як кенгуру, а сидить й працює. Щось у мене реально тиждень якийсь дурний виходить. Проте ось малюночки накреативила.